ВТІЛЕНЕ БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ ГАБРІЕЛЯ МАРСЕЛЯ: АНТРОПОЛОГІЯ ТІЛА ЯК ПОГРАНИЧЧЯ МІЖ МАТЕРІЄЮ ТА ДУХОМ

Анотація

«Пам’ятайте, що вся моя філософія – це філософія втілення» [15, c. 105]. Даний мотив упроваджує читача в серцевину філософії Габріеля Марселя, а саме людини як єдиного буття, здатного усвідомити своє суще втілення. Термін «втілення» (incarnation) відображає злуку видимого та невидимого, кінцевого і безконечного, єдність матерії та духу. Звідси доноситься центральна думка твору «Бути і мати» (Être et avoir, 1933 р.) щодо визначення цілісності дійсності «втілення, як основної данності метафізики» [15, c. 15], унеможливлюючи будь-які спроби домінації, контролю, аналізу [15, c. 15]. Формула «Я є моїм тілом» описує фундаментальне місцезнаходження дієслова «бути» у категоріях онтологічного статусу втіленого буття (l’être incarné). Чи може феноменологія дієслова «мати» розглядатись як плацдарм для прояву буття за допомогою втіленого суб’єкта? Саме поняття тіла є межовою лінією (zone frontière) між «бути» та «мати». У світлі дискусії між теологією (христичним втіленням) та екзистенціальною філософією (втілення як «метафізична данність») саме феноменологічна ясність поняття плоті як «живого тіла» (vécu du corps) глибино оновляється по-новому за допомогою гуссерлівської традиції та французьких феноменологів ХХ століття (Мішель Онрі, Жан-Люк Кретьєн, Жан-Ів Лакост, Еммануель Фальк). Оригінальність Габріеля Марселя в даній дискусії про тілесність розкриє одночасну вартість тіла-об’єкта (у мене є тіло; j’ai un corps) і тіла-суб’єкта предмета (я є моїм тілом; je suis mon corps). Нерозривне співіснування двох формул «я маю тіло» та «я є моїм тілом» у двовимірній злуці об’єктивності та суб’єктивності тіла відривають значення «втіленого буття», яке «представляється тілом без змоги ототожнюватися з ним, не маючи тим паче також здатності себе від нього розрізнити» [9, c. 31]. Класичне розмежування предмета та суб’єкта щодо тілесності дозволяє Г. Марселю шукати вимір тілесності в між-посеред-кованності, яка не дозволяє тілу бути зредукованим виключно до Körper (тіло; corps) чи до Leib (плоть; chair). Отже, тіло у філософії Г. Марселя стає своєрідною прикордонною зоною між матеріальністю та трансцендентністю його буття, дозволяє йому не належати до дійсності дієслів «мати» та «бути». Марселівьська рефлексія стається свідомістю єдності, яка спроможна внести ясність у розуміння відмінювання дієслів «бути» і «мати». Тіло як шарнір та абсолютний посередник між матерією і духом забезпечує можливість переходів від «мати» у «бути» і навпаки. Варто зауважити, що попри численні дискурси Г. Марселя про буття, наявні в його філософських роздумах, мета сьогоднішнього дослідження полягає в унаочненні ролі тіла як шарніра та посередника участі в онтологічній таємниці. Ключові слова: втілене буття, екзистенція, тіло, антропологія, персоналізм, таємниця буття, онтологія.