Колекції Миколи Дюкова та Віктора Дребенцова у Національному науково-природничому музеї (Київ)

Анотація

Досліджено історію колекцій, які надійшли до академічного зоологічного зібрання (на сьогодні воно належить Національному науково-природничому музею (ННПМ) НАН України) у часи до Другої світової війни і які сформовані зразками, що, напевно, зберігались у харківських зоологічних центрах. Колекційні зразки й етикеткова інформація на них розглянуті як важливе джерело цілої низки реконструкцій – історії видів, історії досліджень, біографій дослідників, історії колекцій і музеїв. Разом із бібліографічним пошуком і згадками знахідок видів та їхніх колекторів такі дані є перспективними для відтворення важливих сторінок в історії наукових досліджень і наукових інституцій. Усі такі підходи використано для з’ясування історії досліджень, пов’язаних з іменами Миколи Дюкова та Віктора Дребенцова (Дребенціва) – двох дослідників, які не увійшли в сотню відомих теріологів України (огляд 2022 р.), проте виявилися знаковими персонами. Їхні наукові кар’єри тісно пов’язані з харківськими центрами захисту рослин, і обидва дослідники вели активну дослідну й колекторську роботу як на Харківщині, так і в низці південних регіонів України у 1920-х – на початку 1930-х років. Долі обох дослідників мали різкі повороти в період сталінських репресій в Україні (справа СВУ, Голодомор, політичні чистки тощо), і обидва покинули не тільки Харків, але й Україну: Дюков опинився в Дагестані в системі захисту рослин, Дребенцов – на Мурмані в полярному інституті, а згодом і в обласному краєзнавчому музеї. На нових місцях дослідники продовжили свої зоологічні практики, збираючи та накопичуючи колекції хребетних тварин (переважно ссавців і птахів) та досягли високого рівня визнання: Дюков став одним із ключових зоологів і популяризаторів природи Дагестану, Дребенцов – Мурману. Долі їхні склалися по-різному: М. Дюков врешті був репресований (5 років концтаборів) і пропав безвісти, В. Дребенцов – кавалер багатьох державних нагород. Імена обох дослідників мають бути внесені в реєстри зоологів, що формували підвалини сучасних знань і колекцій. Збереження і перевезення їхніх колекцій автори пов’язують з діяльністю О. Мигуліна, який 1938 р. видав монографію «Ссавці УРСР», що значною мірою базується на аналізі теріологічних колекцій.