Що пам'ятає тіло. Чотири версії однієї думки

Анотація

Стаття присвячена аналітичному осмисленню проєкту “ПАМ’ЯТАТИ”, реалізованого Платформою сучасного танцю у 2024 році, у межах якого чотири українські танцівниці створили сайт-специфічні перформанси та відеотанці, об’єднані темою тілесної пам’яти в умовах війни. Авторка розглядає ці роботи крізь призму власного глядацького досвіду, рефлексуючи над взаємодією руху, простору, музики, драматургії та відеомови. Важливим методологічним підґрунтям тексту є концепція естетичного несвідомого Жака Рансьєра, яка дозволяє осмислити сучасний танець як простір зняття опозиції між логосом і патосом, між раціональним осмисленням і афективним переживанням. У статті докладно проаналізовано кожен із чотирьох відеотанців, створених у різних географічних і соціокультурних контекстах (Італія, Фінляндія, Харків, Київщина), з акцентом на темах вимушеної міграції, розірваности, материнства, тілесної витривалости та пошуку виходу з екзистенційної невизначености. Окрему увагу приділено ролі музики як об’єднавчого медіюму, а також залученню драматургині до процесу створення танцювальних творів, що розглядається як поки що нетипова, але надзвичайно плідна практика для українського сучасного танцю. Авторка показує, що відеотанець у проєкті “ПАМ’ЯТАТИ” стає не лише вимушеною альтернативою живому перформансу, а самостійною формою художнього висловлювання, здатною фіксувати тілесну пам’ять, досвід втрати й стійкости. У підсумку стверджується, що розглянуті роботи формують спільний простір переживання, у якому індивідуальні жіночі історії трансформуються в універсальну мову тілесного свідчення часу війни.