Топоси пам’яти в сучасній українській мілітарній поезії

Анотація

Стаття присвячена вивченню особливостей сучасної української мілітарної поезії, зокрема проблемі пам’яти та травми покоління, яке застала війна. Пам’ять поколінь слугує основним засобом репрезентації власної ідентичности, яка знаходить своє відображення в різних аспектах. Мета й наукова новизна: досліджено, як література конструює пам’ять, у який спосіб і в яких місцях перехрещуються «давня» і «нова» пам’ять, як відбувається картографування місць пам’яти, які механізми найбільш дієві в процесі прописування досвіду війни на меморіальній мапі українців. Здебільшого увагу зосереджено на найважливіших та найзнаковіших ландшафтах і топосах війни – окоп, бліндаж, блокпост, вирва від ракетного удару, братська могила, Дім/неДім/Антидім, місця/міста опору. У статті використано засоби семіотичного, антропологічного та герменевтичного методів аналізу. У висновку науковиця підкреслила, що і автори, і читачі сучасної української поезії є безпосередніми свідками війни, які репрезентують особистий і суспільний трагічний досвід, глибоко усвідомлюючи свою закоріненість у минулому й інакшість у теперішньому. Тому представлення пам’яти в сучасній українській поезії (з) війни – це один із інструментів особливого способу (про)говорення та (пере)життя війни, перманентного картографування травматичного досвіду війни через особливі топоси страждань і спротиву, наративізація спогадів про страшне й болісне нещодавнє минуле, минуле, що триває.