Творчий та особистий внесок Миколи Дубаса у збереження пам’яті про побратимів-в’язнів радянського ґулаґу

Анотація

Стаття присвячена репрезентації життєвої долі та окремих аспектів творчості Миколи Дубаса, українського дисидента, інженера, поета, мемуариста, публіциста, видавця. Мета студії – зактуалізувати різні сфери творчої діяльності М. Дубаса, який належав до покоління діячів нашої культури й літератури, яке майже вщент знищили фізично і залишається невидимим для більшості істориків літератури та культури. У повоєнний час уцілілим його представникам довелося починати свій «творчий шлях» у радянських концентраках, щоби згодом, попри всі злигодні й перепони, реалізувати себе в перекладацтві чи особистій творчості. Власний літературний доробок М. Дубаса невеликий, натомість головні зусилля він прикладав до видання альманаху творчості колишніх політв’язнів «Біль» (1990 – 1999) і книг своїх товаришів по недолі. У статті докладніше розглянуто першу поетичну книгу М. Дубаса «Осінній колаж» (1997) – головні мотиви та поетику. Літературознавиця зробила висновок, що невелика обсягом поетична спадщина М. Дубаса становить неповторну сторінку нашої літератури, а разом із його подвижницькою діяльністю як збирача й упорядника унікальної творчості ґулаґівських в’язнів та загиблих патріотів України (книги Мирослава Кушніра, Богдана Когута, Леоніда Дністрового, Андрія Худя й ін.) заслуговує на пошану та вдячну пам’ять нащадків; його внесок в українську культуру є взірцем самовідданого служіння Батьківщині. Принагідно авторка статті також висловила застереження з приводу того, як легко наша культура втрачає пам’ять про знакових особистостей, що були кривавими жертвами в підмурівку нашого державовторчого сьогодення й майбутнього; на жаль, вони почасти й за умов незалежності стають жертвами дивоглядної стихійності наукових пошуків, що не сприяють виробленню національного канону культури й літератури, а навпаки, провокують до чергових фатальних помилок, до необґрунтованих (модних і добре оплачуваних) захоплень і, зрештою, увінчуються драматичними розчаруваннями, які повторюються в нашому суспільно-культурному просторі з прикрою послідовністю. У праці застосовані прийоми культурно-історичного, біографічного, антропологічного та герменевтичного методів.