Ротаційний модернізм тридцятих: місто фігур Богдана Ігоря Антонича vs. фігури міста Дебори Фоґель

Анотація

У статті обґрунтоване явище «ротаційного модернізму» як стильової моделі, яка була визначальною для творчого літературного середовища у 30-і роки ХХ ст. Формулу ротацій, тобто повернення, синергії текстів різних часових періодів запозичено з назви останньої збірки Б. І. Антонича з урбаністичною тематикою віршів, яка вийшла у Львові по смерті поета у 1938 р. Поетичні просторові образи Б. І. Антонича порівнюються з виражальною та топографічною манерою львівської єврейської письменниці Дебори Фоґель на основі її збірок «Фігури днів», «Манекени» та «Акації квітнуть. Монтажі». Наукова новизна. Спираючись на історико-літературний контекст 1930-х років, авторка робить ґрунтовні й аргументовані паралелі між розвитком урбаністичних образів у поезії Б. І. Антонича та Д. Фоґель. Це дослідження є новаторською та оригінальною авторською проєкцією, що допомагає глибше зрозуміти природу художнього образу через аналіз топографіки поетичних образів на рівнях жанрового моделювання, геометричного колажування та синестезійного осмислення авторських поетик. Також на прикладі творчості аналізованих поетів обґрунтована потреба теоретичного розрізнення понять «монтаж» і «колаж». Авторка студії дійшла висновку, що існують такі ознаки ротаційного модернізму: рух всередину об’єкта зображення, тональнісні видозміни поетичних палітр, екзистенційні питаннявідповіді на виклики щоденного буття, суб’єктивність в оцінюванні подібних між собою явищ, потреба рефлексії та творчого самовираження й самовиявлення, манекенне відчуття навколишнього світу, що допомагає глибше зрозуміти різні форми функціонування ліричних образів та існування ліричного персонажа (фігури часу і простору, манекенних персонажів). Також виокремлено чотири ключові образи-домінанти міста як тексту, які притаманні «зрілому» модернізмові: місто як організм, як паперовий макет (геометрична фігура), місто як сюжет балади, місто як Втома. Стиль Д. Фоґель охарактеризовано загалом як модерністський експресіонізм, що повертається до ранньомодерністської безпосередності сприйняття життєвого матеріалу, а поетичний стиль Антонича є оновленням аванґардних (сюрреалістичних, імажиністичних, футуристичних) нашарувань часу до їхніх більш безпосередніх форм пізнавання досвідів і реалій. У статті використано такі методи: описовий, рецептивний метод «close reading», інтермедіальний та феноменологічний підхід, метод конкретизації образів до аналізу словесних і несловесних текстів інших видів мистецтв. У статтю включено оригінальний голос авторки у поетичній формі, який запропоновано як висновок для глибинних літературознавчих рефлексій над поетикою образотворення міжвоєнного покоління, що виросло на естетиці джазової оригінальності.