Роль академіка Михайла Возняка у формуванні наукової школи Івана Денисюка

Анотація

У статті на основі діахронічного підходу проаналізовані спогади, літературно-критичні й історико-літературні праці Івана Денисюка про Михайла Возняка, а також форми й джерела наукового впливу наукової спадщини академіка на формування літературознавчого стилю й наукової школи І. Денисюка, що й було метою дослідження. Наукова новизна: зроблено спробу наукового опису й систематизації основних параметрів дослідницького інструментарію обох учених в історичному та сучасному контекстах, визначені загальні принципи їхньої організаційної й дослідницької діяльності, а також історичне місце й роль в освоєнні мистецького та інтелектуального спадку І. Франка. Автор статті стверджує, що І. Денисюк на зламі ХХ ст. став одним із головних ініціаторів нового напрямку в українській філологічній науці – вознякознавства, адже вперше системно структурував літературознавчі дослідження свого вчителя, визначив головні риси його наукової методології, а також продовжив традиції франкознавчої школи у Львівському університеті, для якої характерні такі засадничі риси: критицизм як основа наукового мислення; принцип національної цінності художнього тексту і наукової праці; скрупульозне опрацювання історії наукової проблеми; вивчення історії національної літератури в загальноєвропейському і світовому контекстах; орієнтація на виховання наукової молоді та вимогливість до неї; знання мов як необхідний атрибут науковця-філолога. У висновках автор відзначив, що історія науки є національним спадком, що переходить від ученого до його учнів, формує спадкоємність наукових концептів, тяглість і неперервність розвитку культури. Саме в ракурсі спадкоємності постають особистісні контакти таких знакових постатей в історії української гуманітаристики, як І. Франко, М. Возняк, І. Денисюк.