ХАРКІВ – ОСЕРЕДОК ХОЗАРОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ (ВІД ВІДКРИТТЯ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ХОЗАРСЬКОГО КАГАНАТУ ДО СУЧАСНОСТІ)

Анотація

Хозарський каганат – ранньофеодальна держава, що існувала наприкінці І тис. н. е. на півдні Східної Європи. Вона відігравала значну роль в історико-політичних та етнокультурних подіях Циркумпонтійського регіону, здійснюючи значний вплив і на розвиток сусідніх слов’янських племен. Ця держава залишила по собі старожитності салтівської археологічної культури, що отримали назву від села Верхній Салтів на Харківщині. Тож і не дивно, що її вивченням вже понад сторіччя займаються харківські археологи та історики, творячи окремий осередок хозарознавчих досліджень в Україні.

Відкриття на межі ХІХ–ХХ ст. першого катакомбного могильника у с. Верхній Салтів і його дослідження напередодні ХІІ Археологічного з’їзду викликали значний інтерес і увагу харківських науковців, до яких долучилися археологи Києва та інших столичних центрів. Доповіді за матеріалами досліджень цього могильника та розкопок ямного інгумаційного некрополя біля хут. Зливки привернули увагу археологів з інших наукових центрів Російської імперії. Невдовзі ці роботи були доповнені обстеженнями перших салтівських городищ на Харківщині: Вовчанськ та Верхній Салтів. Саме на основі харківських досліджень був зроблений висновок, що салтівські старожитності пов’язані з Хозарським каганатом. Хозарознавчі студії на Харківщині від початку мали комплексний характер, включаючи археологічну, історичну, музеєзнавчу, культурологічну та антропологічну складові. Результати досліджень 1920-х – 1930-х років залишаються на наш час мало відомими, хоча роботи не припинялися і охоплювали все нові пам’ятки. Однак, слід позитивно оцінити пошукові роботи М. Сібільова по виявленню нових салтівських пам’яток.

Повоєнні роки (середина 1940-х – середина 1980-х років) характеризувалися першими комплексними багаторічними експедиціями щодо розкопок окремих салтівських пам’яток та масштабними розвідками на Харківщині. До них були залучені як науковці відомих на той час столичних наукових центрів, так і значна кількість дослідників Харкова. Проведені роботи надали гігантський матеріал для вивчення старожитностей Хозарського каганату, котрий, на жаль, мало цікавив маститих науковців старого покоління, що керували цими експедиціями. Все це поставило на порядок денний необхідність появи такого дослідника, який би присвятив свою наукову діяльність саме вивченню салтівських пам’яток: упорядкував відомості щодо регіональних старожитностей Хозарського каганату та перейшов до планомірних досліджень по цій темі. Ним став В. Міхеєв. Його активна наукова та педагогічна діяльність призвела до створення наприкінці ХХ ст. харківської хозарознавчої школи, котра на сьогодні налічує до десятка істориків та археологів, що активно працюють у вказаній проблематиці. Ця школа цілком слушно займає провідне місце у вітчизняній та європейській археологічній науці. Не зважаючи на лихоліття останніх років (спричинених війною), Харків залишається провідним діючим осередком хозарознавства в Україні та за її межами.

Ключові слова: Хозарський каганат, салтівська археологічна культура, науковий осередок, археологічні дослідження, Харківська школа хозарознавства.