МОВНИЙ ОБРАЗ ЗЕМЛІ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНОПІСЕННИХ ТЕКСТАХ

Анотація

У статті розглянуто засоби вираження мовного образу землі в текстах українських народних пісень, звернуто увагу на його багатоплановість в лінгвістичній просторово-часовій парадигмі. Виділено кілька рівнів мовного образу в контексті української національно-мовної та фольклорної картин світу: 1) міфологічний (земля – «першоелемент Всесвіту», пов’язаний із універсальною вертикаллю світобудови – світовим деревом); 2) сакрально-поетичний (земля – жіноча сутність, «та, що дає життя»; земля – «межа між цим і тим світом», «магічна сила», «оберіг»); 3) власне епічний (земля (край, країна) – своя, рідна («місце проживання батьків, роду») – чужа («далека», «ворожа»); 4) фольклорно-символічний (земля-мати, земля-Україна, Україна-мати). Зауважено, що в наш час, коли триває російська агресія на українській землі, цей мовний образ набуває особливого змісту, асоціюється з Волею, Незалежністю, Перемогою.