ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСФАГІЇ В ОСІБ З ДИФУЗНИМИ УРАЖЕННЯМИ МОЗКУ

Анотація

Проблему дисфагії як порушення ковтання в осіб із дифузними ураженнями мозку розглянуто як значну клінічну проблему, пов’язану з ризиком аспірації, недоїдання та дегідратації. Особливу увагу приділено складності діагностики через варіабельність клінічних проявів, залежність від локалізації уражень мозку та наявність когнітивних і моторних дефіцитів. Головну роль у цьому процесі відіграє терапевт мови і мовлення, який проводить клінічну оцінку ковтальної функції, аналізує суб’єктивні скарги, спостерігає за поведінкою під час їжі, координує міждисциплінарну команду та розробляє індивідуалізовані протоколи, зважаючи на психосоціальні аспекти для подальшої реабілітації. Проведено теоретичний аналіз наукової вітчизняної та зарубіжної літератури з вивчення дисфагії та емпіричне дослідження, а саме застосування скринінгу GUSS та оцінки орально-моторної функції (OMA) за Diane Chapman Bahr та Argye Elizabeth Hillis серед осіб із різними ураженнями мозку (черепно-мозкові травми, ішемічні та стовбурові інсульти, геморагічний інсульт, пухлина мозку). Описано результати, які свідчать про нормальну або мінімально порушену ковтальну функцію у більшості учасників, тоді як у деяких, особливо зі стовбуровими ураженнями, виявлено високий ризик аспірації. Зазначено, що, за даними GUSS, спостерігалися різні рівні дисфагії, від легкої до тяжкої, що потребує зондового харчування в окремих випадках, а оцінка OMA виявила порушення від легких до складних, пов’язані зі слабкістю м’язів, дисдіадохокінезією та втратою чутливості. Аналіз демонструє важливість комплексного підходу, який містить інструментальні методи, такі як відеофлюороскопія та фіброендоскопія, для забезпечення точної діагностики та ефективного планування реабілітаційних заходів, а також адаптації до індивідуальних потреб пацієнтів.

Ключові слова: дисфагія, дифузні ураження мозку, терапевт мови і мовлення.