Вісник Львівського університету. Серія юридична

Присвячено науковій розвідці правового регулювання перехресного допиту вразливих свідків і потерпілих у судовому розгляді відповідно до кримінального процесуального права України та інших держав англо-американської та романо-германської систем права.
Звернено увагу на те, що поряд з очевидною ефективністю перехресного допиту, він має вагомий недолік – нав’язливість, що спотворює істину. Цей засіб доказування може бути використаний не лише для з’ясування дійсного стану речей, а й для приховання правди. Традиційний перехресний допит не є надійним механізмом перевірки показань ні дітей, ні осіб з фізичними вадами. Очевидно, що показання, отримані під час перехресного допиту, можуть бути неточними та неповними, якщо свідок належить до такої категорії допитуваних.
Стверджено, що віднедавна традиційне розуміння перехресного допиту, як найкращого засобу для встановлення істини, дедалі більше ставиться під сумнів. Однак вразливі свідок, потерпілий не можуть бути вилучені із судового процесу, зокрема, ще й тому, що їх показання є важливим, а іноді єдиним джерелом доказів. Водночас можливо мінімізувати стрес цих суб’єктів, пов’язаний з їх участю у допиті, шляхом обмеження чи уникнення контакту з обвинуваченим.
Констатовано, що хоча згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод аксіоматично, що обвинувачений має фундаментальне та абсолютне право на справедливий суд, поняття і зміст справедливого суду виходять за межі інтересів обвинуваченого та охоплюють загал інтересів, тобто зумовлюють необхідність урахування позиції обвинуваченого, потерпілого та його родини, а також громадськості.
Зазнечено, що перехресний допит вважається однією з найважливіших доказових гарантій загальної системи права та невідчужуваним правом обвинуваченого. Водночас право обвинуваченого на перехресний допит не повинно виправдовувати використання методів, які можуть заплутати або ввести в оману вразливих свідків і потерпілих, особливо якщо це може спричинити до надання неточних показань.
Наголошено , що визнання того, що право обвинуваченого на перехресний допит може і повинно бути обмежене за певних обставин, спричинило до запровадження у кримінальному процесуальному регулюванні низки держав правил перехресного допиту вразливих свідків і потерпілих.
Констатовано, що в кримінальному процесуальному праві та правозастосуванні зарубіжних держав закріплено чимало заходів для сприяння отримання показань вразливих свідків і потерпілих та удосконалення порядку перехресного допиту. Серед них затребуваним є створення посередницьких програм.
Обґрунтовано, що опосередковане ставлення запитань свідку обвинуваченим відповідає принципу справедливого судового розгляду. Поряд із моделлю перехресного 

допиту «захист» є підстави для виокремлення моделі «найкращих доказів», яка обмежує цей вид судового допиту винятково перевіркою достовірності показань свідків і потерпілих.
Зазначено, що континентальний підхід до захисту вразливих свідків і потерпілих, на відміну від змагального, характеризується радикальністю – від постановки судом запитань, поданих сторонами, до повної заборони перехресного допиту таких суб’єктів.
Оцінка українського унормування судового допиту однієї з категорій вразливих свідків і потерпілих – неповнолітніх (ст. 354 КПК України), дає підстави стверджувати про його невідповідність міжнародним стандартам урегулювання проведення цієї процесуальної дії за участі таких суб’єктів.
Зважаючи на виражену парадигму змагальності, запроваджену у КПК України 2012 р., з погляду de lege ferenda українського кримінального процесуального регулювання доречно взяти до уваги інститут посередництва при перехресному допиті вразливих свідків і потерпілих.

1 Pushkarova, I. (2026). Procedurally Relevant Vulnerabilities of Children in Criminal Proceedings: Adapted and Child-Sensitive Procedural Models. Access to Justice in Eastern, 1, 362–396.

2 Ellison Louise Elaine. A Comparative Study of Rape Trials in Adversarial and Inquisitorial Criminal Justice Systems. Submitted in accordance with the requirements for the degree of Full-time PhD. University of Leeds. 1997.

3 Bowden, P., Henning, T. and Plater, D. (2014). Balancing Fairness to Victims, Society and Defendants in the Cross-Examination of Vulnerable Witnesses: An Impossible Triangulation. Melbourne University Law Review, 37, 539–584.

4 Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms 1950. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_004#Text

5 The Criminal Procedure Act of Norway. URL: https://app.uio.no/ub/ujur/ oversatte-lover/ data/ lov-19810522-025-eng.pdf.

6 Case of SN v. Sweden (34209/96). European Court of Human Rights (2004). §§ 43-54. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-60564 %22]}.

7 Code of Criminal Procedure of the Republic of Estonia. Retrieved from https://www. riigiteataja. ee/en/eli/530102013093/consolide.

8 Zakon o kazenskem postopku. Retrieved from https://pisrs.si/pregledPredpisa?id= ZAKO362.

9 Codice di Procedura Penale. Retrieved from https://www.brocardi.it/codice-di-procedura-penale/ libro-settimo/titolo-ii/capo-iii/art498.html.

10 Trestný poriadok. Retrieved from https://www.slov-lex.sk/ezbierky/pravne-predpisy/SK/ZZ/ 2005/301/.

11 Kodeks postępowania karnego. Retrieved from https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/ download. xsp/WDU19970890555/U/D19970555Lj.pdf.

12 The Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence (Istanbul Convention). Retrieved from https://www.coe.int/en/web/gendermatters/council-of-europe-convention-on-preventing-and-combating-violence-against-women-and-domestic-violence.

13 Convention on the Rights of Persons with Disabilities and Optional Protocol. Retrieved from https://www.un.org/disabilities/documents/convention/convoptprot-e.pdf.

14 Directive 2012/29/EU of 25 October 2012. Retrieved from https://jurfem.com.ua/wp-content/uploads/2023/09/%D0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0-2012-92.pdf.

15 Guidelines of the Committee of Ministers of the Council of Europe on child-friendly justice. Strasbourg, 2013.

16 Rome Statute of the International Criminal Court. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_588#Text.

17 The Rules of Procedure and Evidence. Retrieved from https://www.icc-cpi.int/sites/default/ files/RulesProcedureEvidenceEng.pdf.

18 Case of Al-Khawaja and Tahery v. The United Kingdom (26766/05 and 22228/06). European Court of Human Rights (2011). §§ 89-93. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/eng# {%22 itemid%22:[%22001-108072%22]}.

19 Case of Doorson v. The Netherlands (20524/92). European Court of Human Rights (1996). § 70. Retrieved from https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22: [%22001-57972%22]}.

20 Kohutych, I. I., Babunych, V. M. (2015). Teoriia i praktyka perekhresnoho dopytu v sudi: protse-sualni i kryminalistychni aspekty : monohrafiia. Ternopil : Pidruchnyky i posibnyky.