Вісник Львівського університету. Серія юридична

Анотація. Досліджено легітимність як самостійну фундаментальну категорію загально-теоретичного правознавства. Встановлено, що традиційне атрибутивне розуміння легітимності як характеристики інших правових об’єктів: права, влади чи державних інститутів є методологічно недостатнім, оскільки ігнорує власний змістовний потенціал цього поняття. Простежено еволюцію концепту від античної філософії через середньовічну правову думку до теоретиків суспільного договору та сучасних нормативно-ціннісних концепцій. Виявлено, що давні мислителі, не використовуючи термін «легітимність», явно заклали три засновничі вектори, які й досі визначають її зміст: зв’язок права з вищою справедливістю, орієнтація на спільне благо і вимога відповідності позитивного права об’єктивним раціональним принципам. Середньовічна доктрина, насамперед через вчення Томи Аквінського, внесла принципове розрізнення між легальністю (формальною правомірністю) та легітимністю (змістовною відповідністю вищим цінностям). Традиція суспільного договору перетворила легітимність зі статичної відповідності вищому порядку на динамічний параметр, що вимірює ступінь відповідності державної влади та правової системи очікуванням громадян. Запропоновано критичний аналіз дескриптивно-
соціологічного підходу Макса Вебера, виявлено дві принципові вади: ризик легітимації авторитарних режимів із широкою суспільною підтримкою незалежно від їхньої змістовної несправедливості та неспроможність формального легалізму критично оцінювати справедливість самих процедур. Виявлено суттєві суперечності між провідними сучасними теоретиками: між моделлю реального дискурсу Габермаса та гіпотетичною згодою Ролза «за завісою незнання»; між інтерпретативною теорією Дворкіна, яка обґрунтовує легітимність рівною турботою та повагою до громадян, і «сервісною концепцією» Раза, що пов’язує авторитет із його практичною цінністю для підвладних. Обґрунтовано три ознаки онтологічної автономності легітимності: онтологічна самодостатність (феномен «інертності легітимності», коли інституція фізично припиняє існування, проте її легітимність зберігається у суспільній свідомості), унікальна інтегративна функція (перетворення зов-нішніх примусових вимог влади на добровільну готовність індивіда діяти згідно з ними) та аксіологічна незалежність від ефективності правового порядку (ситуація «ефективного, але нелегітимного режиму»). Актуалізовано значення категорії легітимності в контексті сучасних українських правових викликів: межі державного примусу в умовах воєнного стану, правовий статус актів окупаційної адміністрації та реконструкція інституційної довіри в процесі повоєнного відновлення. Зроблено висновок, що легітимність є автономною категорією, яка поєднує соціальне визнання з нормативним обґрунтуванням і слугує внутрішнім критерієм якості права, що дозволяє розрізняти формальну дійсність закону та його змістовну правомірність. У цьому сенсі легітимність займає системоутворювальне місце в структурі загальнотеоретичних юридичних категорій.

правомірність; верховенство права; суспільний договір; право-свідомість; нормативна обґрунтованість.

1 Weber, M. (2012). Hospodarstvo i suspilstvo: Narysy z rozumiuchoi sotsiolohii [Economy and Society] (M. Kushnir, Trans.). Vsesvit.

2 Kelsen, H. (2004). Chysta teoriia prava [Pure Theory of Law] (O. Mokrovolskyi, Trans.). Yunivers.

3 Fuller, L. L. (1999). Moral prava [The Morality of Law] (T. Protsenko, Trans.). Sfera.

4 Habermas, J. (2013). Mizh faktamy i normamy [Between Facts and Norms] (V. Kuplin, Trans.). Dukh i Litera.

5 Rawls, J. (2001). Teoriia spravedlyvosti [A Theory of Justice] (O. Mokrovolskyi, Trans.). Osnovy.

6 Dworkin, R. (2000). Seriozne stavlennia do prav [Taking Rights Seriously] (A. Frolkin, Trans.). Osnovy.

7 Raz, J. (2014). Avtorytet prava [The Authority of Law] (B. Yavorskyi, Trans.). Akademiia.

8 Plato. (2000). Derzhava [Republic] (D. Koval, Trans.). Osnovy.

9 Aristotle. (2000). Polityka [Politics] (O. Kysliuk, Trans.). Osnovy.

10 Cicero, M. T. (1998). Pro derzhavu. Pro zakony [On the Republic. On the Laws] (V. Lytvynov, Trans.). Osnovy.

11 Aquinas, T. (2000). Komentari do Aristotelievoi «Polityky» [Commentary on Aristotle's Politics] (O. Kysliuk, Trans.). Osnovy.

12 Hobbes, T. (2000). Leviafan [Leviathan] (R. Dymerets, Trans.). Dukh i Litera.

13 Locke, J. (2001). Dva traktaty pro vriaduvannia [Two Treatises of Government] (O. Terekh & R. Dymerets, Trans.). Osnovy.

14 Rousseau, J.-J. (2001). Pro suspilnu uhodu [The Social Contract] (O. Khoma, Trans.). Port-Royal.