ПОГЛЯДИ ПЛАТОНА ТА АРІСТОТЕЛЯ НА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СУДДІВ: ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Анотація

Проаналізовано погляди Платона та Арістотеля на незалежність суддів. Аналіз погля-дів Платона та Арістотеля дає змогу побачити, що ще в античності були закладені основи розуміння ролі судової влади як ключового елементу державного устрою. Обидва мислителі розглядали справедливість як головну мету держави, а об’єктивне правосуддя – як необхідну умову її досягнення.
Зазначено, що Платон запропонував ідеалізовану, проте доволі чітко розроблену мо-дель судочинства, яка включала багаторівневу систему судів, відбір суддів із числа найгід-ніших громадян, механізми контролю та навіть персональну відповідальність суддів за ухвалені рішення. Він наголошував, що належно організований суд є запорукою існування самої держави, а судді, подібно до правителів, повинні мати високі моральні якості та керуватися знанням істинного добра.
Акцентовано, що Арістотель пропонував більш практичний і системний підхід. Він розглядав судову владу як одну з трьох основних складових держави поряд із законодавчою та виконавчою, підкреслюючи необхідність їхньої гармонійної взаємодії. Для нього суддя мав стати «живим уособленням закону», діяти неупереджено та професійно, уникаючи і впливу політичної влади, і залежності від мінливих настроїв народу.
Показано, що Платон і Арістотель, хоч і по-різному підходили до організації судової системи, але обидва закладали ідеї, які стали підвалинами сучасного принципу незалеж-ності суддів. Їхні концепції продемонстрували усвідомлення того, що справедливе судо-чинство можливе лише за умови високих вимог до доброчесності суддів, автономності судової влади та верховенства закону над будь-якими приватними інтересами.
Погляди Платона та Арістотеля на державу й судовий устрій становлять перший сис-темний підхід до проблеми незалежності суддів у західній філософській традиції. Об’єктив-ність суддів та їх незалежність від стороннього впливу була, на думку обох філософів, необхідною умовою для досягнення справедливості, головною цінністю якої було забезпе-чення щастя громадян; лише об’єктивні й неупереджені судді могли гарантувати правомірне й доброчесне здійснення правосуддя. Роздуми цих авторитетних античних мислителів про природу справедливості, взаємозв’язок між формою державного устрою й судовою системою стали фундаментом для подальшого розвитку європейської правової традиції та формування сучасних уявлень про верховенство закону, концепцій незалежного суду, багаторівневої судової системи та механізмів контролю за діяльністю суддів. Ці міркування Платона й Арістотеля стали інтелектуальною основою для подальшого розвитку доктрини судової незалежності, яка згодом трансформувалася в один із ключових конституційних принципів демократичних держав. Їхні ідеї про незалежність суддів, апеляційність рішень і пріоритет закону залишаються актуальними й сьогодні, адже формують основи сучасних правових систем. У сучасних реаліях ці напрацювання набувають нового значення, адже проблема незалежності суддів знову перебуває у центрі політичних і правових дискусій у світі, що підтверджує універсальність античної спадщини.