ВИТОКИ ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У ФІЛОСОФІЇ ХРИСТИНИ ПІЗАНСЬКОЇ

Анотація

Присвячено дослідженню витоків правової концепції гендерної рівності на прикладі філософської спадщини Христини Пізанської – італійсько-французької письменниці, філосо-фині та гуманістки пізнього Середньовіччя і раннього Відродження. Простежено, як гуманіс-тичні ідеї Христини Пізанської започаткували нове бачення правової природи особистості, що поступово витісняло патріархальні й релігійно обмежені уявлення про роль жінки в суспільстві.
Показано, що Христина Пізанська у своїй знаковій праці «Книга про Град Жіночий» (1405) здійснила першу в історії спробу системного обґрунтування рівності статей через поєднання історичних прикладів, логічних міркувань і морально-етичних аргументів. Її трактування жінки як активного суб’єкта права, здатного до інтелектуальної діяльності, морального вибору та соціальної відповідальності, стало новаторським для середньовічної думки. Мислителька підкреслювала, що вищість людини не визначається статтю чи походженням, а залежить від розуму, доброчесності й освіченості, що узгоджується з фундаментальними принципами природного права.
На реальних прикладах Пізанська аргументувала право жінок на освіту як засіб реалізації їхніх природних здібностей і гарантію суспільного поступу. Історичні приклади Гортензії Гортали, Артемісії І та Зенобії Пальмірської засвідчують її переконання у політичній і гро-мадській спроможності жінок, здатних здійснювати справедливе управління та брати участь у публічному житті нарівні з чоловіками. У сфері шлюбних і майнових відносин Пізанська відстоювала необхідність рівних прав і обов’язків подружжя, критикуючи підпорядкування дружини чоловікові як соціально несправедливе та морально необґрунтоване явище.
Підкреслено, що ідеї Христини Пізанської становлять перший європейський зразок гуманістичної концепції прав жінки, в межах якої формуються передумови сучасного принципу гендерної рівності. Її погляди не лише випередили час, а й стали складовою еволюції європейської правової думки, яка згодом знайшла відображення у міжнародно-правових актах – Загальній декларації прав людини (1948), Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979), Стамбульській конвенції Ради Європи (2011), а також у національних конституційних принципах, зокрема у ст. 24 Конституції України.
Доведено, що спадщина Христини Пізанської має тривалу інтелектуальну тяглість: її гуманістичний підхід до проблеми рівності статей поєднує етичні, соціальні та правові аспекти, що забезпечує її актуальність у XXI ст. Ідеї мислительки формують теоретичну основу для розвитку гендерно чутливого законодавства, удосконалення правничої освіти та правозастосовної практики, спрямованої на забезпечення реальної рівності, поваги до гідності особи та недопущення дискримінації. Дослідження філософії Христини Пізанської дозволяє осмислити гендерну рівність не лише як юридичну норму, а як невід’ємну складову гуманістичного світогляду й принцип демократичного суспільного розвитку.