Вісник Львівського університету. Серія історична

Крізь текстологічно-аналітичну, порівняльно-історичну призму розгляду висвітлено особливості науково-критичної та історіософської рецепції Івана Франка багатотомової фундаментальної праці Михайла Грушевського “Історія України-Руси”. Критичному аналізу ґрунтовно, неупереджено, різнопланово, доволі вичерпно піддано (в історико-компаративістичній площині студіювання) монографічне дослідження І. Франка під рецензійною назвою “Причинки до історії України-Руси. Часть перша” (Львів, 1912). Автор пропонованої розвідки, що в площині інтертекстуального “мовлення” та позачасового дискурсивного “мислення”, у специфічному форматі “перегуку концептуальних думок” полемізує з модерними грушевськознавцями І. Гиричем, Г. Бурлакою (водночас франкознавцем), В. Тельваком та іншими вченими, а також із деякими висловлюваннями, принциповими заявами, твердженнями сучасника письменника В. Дорошенка, нині вже покійних діячів, дійсних членів НТШ О. Пріцака, О. Домбровського, Л. Винара, професорів УВУ в Мюнхені О. Оглоблина (Мезька), І. Витановича, Б. Крупницького, М. Андрусяка та інших авторитетних діаспорних дослідників (зокрема, Д. Штогрина (народився у 1923 р.), Ф. Сисина та ін.) і провідних вітчизняних істориків (зокрема, Я. Дашкевича, М. Котляра, Л. Войтовича, О. Сухого, Л. Зашкільняка, Я. Грицака, Ю. Шаповала, Ф. Шевченка, С. Білоконя, Р. Пирога, С. Гелея, О. Яся, М. Капраля, А. Фелонюка, З. Зайцевої та ін.), українськоамериканського історика С. Плохія, франкознавців, філологів, поставив перед собою амбітне надзавдання – привернути серйозну увагу істориків, соціологів, політологів, істориків літератури та інших представників гуманітарного академічного середовища до проблеми повноцінного визнання феномену наукової діяльності І. Франка як неординарного історика. В узагальнених, чітких формулюваннях доволі адекватно, “компактно” “відтворено” та окреслено пунктирними рисами характерні ознаки ділового, прагматичного, “коректного стилю” науково-організаційних і видавничих стосунків, що об’єктивно склалися між двома інтелектуалами М. Грушевським та І. Франком, котрі успішно взаємодіяли в академічно-інституціональному процесі координування діяльності секцій, комісій та видавничих органів НТШ. У “стислому алгоритмі” простежено визначальні аспекти еволюції особистісних взаємовідносин між згаданими вище першорядними Науковцями, що витримали складне випробовування часом, незважаючи на перенесення у 1907 році журналу “Літературно-науковий вісник” (“ЛНВ”) до Києва, а також загострення недуги І. Франка (з 1908 р.). Обґрунтовано доцільність піднесення у суспільній свідомості універсальної, багатогранної персоналії І. Франка як історика, що повноцінно виявив себе фаховим критиком, серйозним аналітиком-рецензентом багатотомового історичного вітчизняного “літописаннягранд-наративу” М. Грушевського, як автора науково сконструйованих, довершених, резонансних історичних, джерелознавчих, археографічних творів і генератора новаторських історіографічних концептів та історіософських ідей на заслужений п’єдестал-авансцену повноцінного, академічного, неупередженого вивчення його вагомого історичного надбання, позаяк у творчому доробку ченого налічується понад 100 праць з царини історичної проблематики, його внесок у розвиток історичних досліджень важко переоцінити. Всупереч чітко артикульованій тенденції упродовж понад століття по смерті І. Франка (1916–2018), коли, на наш аргументований погляд, чимало дослідників-реципієнтів творчості та діяльності вченого, з об’єктивних та суб’єктивних причин, несправедливо й неправомірно недооцінювали, применшували, спотворювали, нівелювали роль І. Франка як історика, зроблено рішучу спробу суттєвого зміщення акцентів у підходах до глибоко науково-аналітичного вивчення історіографічної та історіософської спадшини письменника. Автор пропонованої “багатошарової”, різновекторної розвідки намагався зробити суттєвий дослідницький “крен” щодо відчутної зміни ракурсу усталеного, традиційного, стереотипного суспільного та науково-культурологічного погляду на особистість Каменяра, асоціативний, “архетипний” образ якого склався у комплексному, “стереоскопічному” сприйнятті як науковоосвітньою елітою, так і масовим читачем – в узагальненій, сутнісній візії його креативної, цілісної індивідуальності як визнаного письменника, поета, видавця, різностороннього науковця, філолога, етнолога, фольклориста, соціолога, економіста, мовознавця, археографа, джерелознавця, перекладача, суспільно-громадського діяча. У пропонованому дослідженні в порівняльноаналітичному форматі інтертекстуального розгляду яскраво, виразно, панорамно, чітко віддзеркалюється ще одна важлива, “рівновелика грань” велетенської, монументальної постаті І. Франка як фахово “вишколеного”, працелюбного, об’єктивного, концептуального, модерного (і в наш час), непересічного Історика з великої літери, значний доробок якого заслуговує на повноцінне, справедливе визнання та адекватне, неупереджене, довершене студіювання академічного “штибу”.

Ключові слова: Михайло Грушевський, Іван Франко, історія України, НТШ (Наукове товариство ім. Т. Шевченка), концептуальний, контроверсійний, інтертекстуальний, аналітичний огляд, учений, професор, дослідник, історіографія, методологія, дискурс, рукописи, історіософія, публікація, контекст.