Останні галицькі князі

Анотація

У статті на підставі зарубіжних та вітчизняних досліджень, джерел простежується динаміка складних політичних та воєнних подій, в ході яких вирішувалося питання про спадщину Галицько- Волинської держави. Здійснено спробу спростування історіографічної тези про те, що останнім легітимним галицьким князем і правителем королівства Русь був Володислав Опольський. Особлива увага приділена двом непересічним постатям Сцібору з Сціборжиць (1347–1414) та Спитку з Мельштина (1364–12.08.1399), які фактично і були останніми галицькими князями, реально контролюючи певний період окремі частини королівства Русі. Сцібор із Сціборжиць був угорським бароном польського походження, одним із найближчих соратників короля Сигізмунда Люксембурга. Спитко з Мельштина був лідером малопольської еліти, яка організувала першу польсько-литовську унію і привела на польський престол Владислава Ягайла. З’ясовуються обставини, за якими Сцібор із Сціборжиць і Спитко з Мельштина отримали княжі достоїнства. Розкриваються обидві постаті талановитих політиків і воїнів та їх бурхливих кар’єр. Аналізуються причини, які не дозволили Сцібору з Сціборжиць утримати Галицьке князівство, а синам Спитка з Мельштина – Подільське князівство.

Ключові слова: королівство Русь, Галицьке князівство, Польща, Угорщина, Литва, Чехія, правлячі еліти, династичні угоди, унії, переговори, останні галицькі князі, Сцібор з Сціборжиць, Спитко з Мельштина.__