ПЕРФОРМАНС ЯК КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС

Анотація

Із середини ХХ століття перформанс досліджувався в зарубіжній гуманітарній науці з позицій мистецтвознавства як новий синтетичний мистецький жанр. Водночас поняття перформансу виходить далеко за межі мистецтва, охоплюючи весь соціокультурний простір. Мета даної статті – демонстрація виняткового комунікативного потенціалу перформансу з позицій конститутивної моделі комунікації. Остання є поєднанням ритуального та трансмісійного підходів до визначення комунікації, виокремлених Дж. Кері. З позицій конститутивної моделі комунікації, перформанс постає комунікативним процесом зважаючи на горизонтальний характер взаємодії дієвців-учасників. Автор виокремлює три рівні комунікації у межах перформансу: 1 –рівень трансляції інформації; 2 – рівень обміну та творення сенсів; 3 – рівень трансформації соціальної дійсності. Значна увага приділяється аналізу останнього рівня, який передбачає, що перформанс як комунікація трансформує соціальну дійсність і своїх творців – перформерів та аудиторію. Трансформаційний потенціал перформансу розглянуто крізь призму поняття лімінальності у розумінні В. Тернера. Перформанс як лімінальна подія тлумачиться як трансформуюча ланка між існуючим порядком і майбутнім, який виникає внаслідок власне події перформансу. Поняття лімінальності також вказує на відкритий характер перформансу. Значення ситуації лімінальності у перформансі оцінюється з огляду на зміну характеру соціального зв’язку спільноти, що бере у ньому участь: модель суспільства як структурованої, диференційованої та ієрархізованої системи змінюється поняттям “сommunitas”. Необхідною ж умовою участі у такій спільноті та розгортанні перформансу є людське тіло як медіум комунікації. Таким чином, перформанс як соціальний феномен та форма комунікації через горизонтальну взаємодію учасників та їхню фізичну співприсутність уможливлює персональну та соціальну трансформацію.

Ключові слова: перформанс, комунікація, трансмісія, ритуал, участь, трансформація, лімінальність, communitas.