ДЕМОКРАТИЧНА СИЛА СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА: ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД

Анотація

У статті розглянуто теоретичні підходи до проблеми, чи соціальні медіа сприяють демократії. Стаття узагальнює декілька ключових теоретичних аргументів, які висунули ці дослідники, і поділяє їх на дві групи, які умовно названі “кібер-оптимістами” та “кіберскептиками”. Перша група дослідників стверджує, що соціальні медіа стали знаряддям організації та координації майже усіх сучасних політичних рухів від міжнародного до локального рівня. Поширюючи інформацію про факти порушення прав людини, розширюючи сферу громадянської участі та сприяючи діалогу і дискусії, соціальні медіа не лише мобілізують суспільство проти авторитарних та корумпованих політичних режимів, але й сприяють демократичному розвитку в тривалій перспективі. Друга група вчених, однак, вважає такий висновок передчасним. Вони стверджують, що соціальні медіа формують лише т. зв. “слабкі зв’язки”, тоді як для успіху демократії потрібні “сильні”, а диктатори по всьому світу пристосували їх для стеження за опозиціонерами та попередження їхніх кроків. У статті запропоновано узагальнену теоретичну модель співвідношення між соціальними медіа та політичними інститутами. Основним положенням цієї моделі є твердження, що соціальні медіа стирають різницю між масовою та міжособистісною комунікацією. У такий спосіб вони кидають виклик класичній моделі, описаній у книзі “Чотири теорії преси” (1956), згідно з якою традиційні ЗМІ завжди набувають ознак інституційного середовища, в якому вони оперують. В кінці зроблено кілька припущень про майбутню взаємодію між політичними інститутами та соціальними медіа, які полягають в тому, що: 1. Соціальні медіа, скоріше за все, становитимуть небезпеку для стабільності як авторитарних, так і демократичних режимів поки не будуть вироблені формальні юридичні правила їх регулювання. 2. Соціальні медіа здатні успішно мобілізувати протестні ресурси суспільства, однак не утворюють стабільних інституційних зв’язків та ідеології, які необхідні для успіху демократії в тривалій перспективі. 3 В суспільстві можливий поділ на т. зв. “партію Інтернету” і “партію телебачення”, які можуть суттєво відрізнятися за рівнем лояльності та підтримки керівної політичної еліти. 4. Ймовірність “Twitter-революції” істотно нижча в тих країнах, чиє населення вірить в те, що на владу можна впливати через легальні процедури. 5. Політичну мобілізацію через соціальні медіа можна розглядати на макро- та мікрорівні. Якщо макрорівневий протест пов’язаний із суттєвими організаційними та ідеологічними труднощами, покрокові кампанії на мікрорівні можуть відігравати не менш важливу роль для поступу демократії.

Ключові слова: соціальні медіа, політичні інститути, політичний режим, демократія, авторитаризм, масові та міжособистісні комунікації.