МОЖЛИВОСТІ ВТІЛЕННЯ КАНТІАНСЬКИХ ІДЕЙ У ПОСТМОДЕРНІЗМІ

Анотація

Стаття має на меті простежити можливості втілення кантіанських ідей у сучасній «картині світу», яку окреслюємо як постмодерну. Мета полягає в тому, щоб знайти відповідь на питання про місце обов’язку та відповідальності в актуальному сьогоденні.

Розглянуто міркування стосовно специфіки постмодерності, постмодерної культури і самосприйняття та поставу в ній людської особи; запропоновано аналітично-синтетичне переосмислення етичної думки І. Канта; зроблена спроба порівняти прояви постмодерності щодо розмислів німецького філософа про cенс людського життя й етичне існування. Доведено, що формальний зміст морального закону в концепції І. Канта, з одного боку, частково проявляється в культурі сьогодення, з іншого ж – кантівська концепція й надалі зберігає евристичний потенціал, який вартий бути предметом уваги та філософських і етико-правових досліджень, щоби людство не заблукало у своєму прагненні до Правди (Істини) і щастя як мети самої-в-собі. У контексті співвідношення кантівських філософсько-етичних ідей із постмодерністю запропоновано оновлене тлумачення визначення Правди (Істини), її ролі та значення порівняно з уявою і проблемою толерантності. Подано коротку характеристику постмодерної культури, виокремлено такі її специфічні ознаки, як багатозначність, розмаїтість, своєрідну дифузну розмитість.

Ідеї і теоретичні принципи філософії Канта витлумачено в контексті його деонтологічної етики, в якій вони узгоджуються із внутрішнім для людини переживанням і прийняттям належного, що ототожнюється з обов’язками. Продемонстровано, що перед викликами необхідності людина може розпочати дію і чинити або згідно з обов’язком (з почуття внутрішнього примусу), або в ім’я обов’язку (з почуття такої потреби). Обґрунтовано, що цей другий варіант учинку можна вважати питомим для максими категоричного імперативу і властивим для дії в ім’я добра. Так чинить справді вільна, автономна особа, тобто така, яка усвідомлює свободу дії в межах засад незалежності. Продемонстровано, що в суспільному просторі постмодерної культури, де панують тілесність, візуальність і символічна реальність і обумовлене ними позірне сприйняття-оцінювання іншої особи, етична постава людини видається найбільш автентичною, зокрема з огляду на її можливу непохитну стійкість.

Ключові слова: кантіанські ідеї, етичний закон Канта, постмодернізм, постмодерна культура, правда, мета сама-в-собі.