ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ТВОРЧОСТІ М.О. БЕРДЯЄВА

Анотація

Аналізується проблема пізнання у працях М.О. Бердяєва. Із цією метою досліджуються погляди мислителя щодо взаємозв’язку філософського, наукового і релігійного пізнання, особливостей філософського пізнання і суб’єкта філософського пізнання. Зокрема висвітлюється вплив на гносеологічні погляди М.О. Бердяєва, його вчення про об’єктивацію, оскільки цей аспект його творчості є найменш вивченим і суперечливим.

Актуальність дослідження спричинена вагомістю філософських поглядів талановитого мислителя і його своєрідністю щодо обґрунтування процесу пізнання. Виконання такого завдання ускладнює не позбавлений суперечностей стиль філософствування М.О. Бердяєва, який свідомо применшував роль логічного міркування. М.О. Бердяєв у дослідженні гносеологічних проблем у багатьох своїх працях обґрунтовує, що філософія не є наукою, водночас вказує на її відмінність від релігії. Він стверджував, що ні наука, ні релігія не повинні нав’язувати філософії свої висновки або намагатися перебудувати її за аналогією з ними. Однак вони допомагають філософії формувати її духовний досвід. На думку М.О. Бердяєва, такий досвід не тільки збагачує пізнання як таке, але виступає його основою. Докладно проаналізовано, що гносеологічні погляди мислителя перебувають під впливом його оригінального вчення про об’єктивацію. Це явище, на думку філософа, свідчить про духовний занепад людини і світу, він призводить до спотворення сутності процесу пізнання і його результатів. З явищем об’єктивації М.О. Бердяєв пов’язує поняття науковості, яке для нього означає спробу перетворення філософії на науку і знищення свободи творчого духу. На думку М.О. Бердяєва, філософське пізнання допомагає протистояти об’єктивації. Воно є виходом людини за власні межі та водночас проявом особи.

Підкреслюється, що М.О. Бердяєв звертає особливу увагу на можливість спотворення пізнання через об’єктивування і надання головної функції логічному мисленню, якому сам мислитель відводить допоміжну роль. Філософське пізнання має поставати цілісним духовним досвідом, що об’єднує всі прояви людського мислення і свідомості. Ідеться не тільки про інтелект, але й про віру, почуття, волю. Таке пізнання сприяє творчому, вільному перетворенню світу і людини, проникненню до істинного сенсу буття, подоланню протиставлення суб’єкта й об’єкта пізнання. Показано, що М.О. Бердяєв намагався об’єднати особистісний характер філософського пізнання з його наверненням до Бога як вищого критерію істинності. Він прагнув пояснити людину і як образ, подобу Божу, і як мікрокосм, пов’язаний із макрокосмом. Це, на його думку, долає уявлення про суб’єкта філософського пізнання як про замкнену на собі й матеріальності істоту, відокремлену від світу.

Ключові слова: гносеологія, об’єктивація, філософське пізнання, наукове пізнання, суб’єкт пізнання, людина, мікрокосм.