ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АРХЕТИПНО-ЦІННІСНОГО ПІДХОДУ ДО АНАЛІЗУ ПРОЦЕСІВ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ

Анотація

Статтю присвячено розгляду явища інноваційності в подвійному контексті: як спрямування і вимогу до діяльності в різних сферах соціальної дійсності та як ознаку потенційної перспективності архетипно-ціннісного підходу як науково обґрунтованого. На основі зіставлення тлумачення понять «інновація» й «архетип» виявлено, що інноваційний підхід не відображає процеси соціальної дійсності так адекватно, як архетипно-ціннісний підхід. Розглянуто аргументи щодо деяких настанов інноваційного підходу і виявлено невідповідність їхніх теоретичних вимог та практичних реалій особливостям суб’єктно-об’єктної орієнтації у процесах соціальної дійсності. Критикується, зокрема, неправильне тлумачення понять «консерватизм» та «стереотипи», які за цим підходом пропонується подолати без огляду на їхній потенціал збереження культурної пам’яті; підкреслюється, що орієнтація на «всебічну розвиненість», «самостійність», «самодостатність особистості» без урахування «традиційності» форм їх реалізації на практиці обертається відсутністю навчання і виховання. Акцентовано на тому, що інноваційність та інновації не можна пов’язувати однозначно і виключно з технологічним аспектом. Натомість виявлено позитиви та перспективи архетипно-ціннісного підходу до аналізу соціальної дійсності, у якому «архетипна» та «ціннісна» методологічні складові частини є традиційними для соціально-філософського аналізу, а їх поєднання в єдиному підході є інновацією, яка враховує багатогранність соціальної діяльності. Аргументом для звернення до архетипно-ціннісного підходу в розв’язанні проблем аналізу соціальної дійсності є традиційність виокремлення трьох вимірів соціальної дійсності: суб’єктного, об’єктного та хронотопного, які архетипно-ціннісний підхід ураховує через синтез каузального та синхроністичного способу їх тлумачення. Доводиться, що саме поняття «архетип» є вдалим методологічним конструктом, який охоплює водночас багато проявів соціальної активності як самоусвідомлення і дозволяє безперешкодно долати розриви між свідомим та несвідомим, наявним та минулим, майбутнім та теперішнім. Підкреслюється, що «консервативність» архетипно-ціннісного підходу до аналізу процесів соціальної дійсності не суперечить його інноваційності, оскільки інноваційність як «оновлення форми за сталості змісту» є смислом цього підходу. Робиться висновок, якщо помилкою сучасного модернізаційного погляду на антропні процеси є представлення їх у дискурсі функціональності, то архетипно-ціннісний підхід здатен розкрити «самосвідомість» як актуалізацію «Я», отже, є потенційно інноваційним не лише в теорії, а і у створенні практик пізнання соціальної дійсності.

Ключові слова: інновації, трансформація, модернізація, архетип, цінність, символ, соціальне, дійсність.