ПОНЯТТЯ «ПОСТСЕКУЛЯРНИЙ ДИСКУРС» У РОЗРІЗІ КЛАСИЧНОЇ ТА НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФСЬКИХ ТРАДИЦІЙ ТЛУМАЧЕННЯ ДИСКУРСУ
DOI: http://dx.doi.org/10.30970/PHS.2021.27.5
Анотація
Телеологія дослідження пов’язана з появою нових теоретичних перспектив у сфері діалогу між наукою та релігією. Однією з них є налагодження спільного дискурсу, яким може стати постсекуляризм.
Термін «постсекуляризм» увів в обіг Ю. Габермас. Вчений, опираючись на теорію дискурсу, виокремив феномен нового постсекулярного типу суспільства, розкрив особливості взаємодії релігійної та секулярної частин соціуму. Результатом цієї взаємодії, на думку вченого, стане прийняття консенсусу, якому слідуватимуть обидва учасника процесу комунікації, тобто, виникне постсекулярний дискурс. Роздуми вченого стали початком дискусій, присвячених проблемі постсекулярного дискурсу. Більша частина учасників схильна до критичної оцінки моделі взаємодії секулярної та релігійної частин соціуму за Ю. Габермасом, вона бачиться ними як надто ідеалізована, відірвана від реальності. Ще одна позиція критики стосується специфіки ужитку Ю. Габермасом поняття «дискурс».
Термін «дискурс» належить до найуживаніших слів сьогодення, однак навіть серед спеціалістів не існує єдиної думки щодо його трактування. Сучасний зміст поняття «дискурс» багатозначний, пов’язаний з різними традиціями – класичною і некласичною (постмодерністською). Відповідно до тої чи тої традиції, того чи того типу раціональності зміст його може варіюватися. Щоб дослідити таку можливість, доцільно проаналізувати це поняття в історико-філософському ключі.
Основний метод дослідження – історико-філософський. У статті також застосовано концептуальний аналіз, що передбачає: а) дефініювання (формування смислових ознак); б) контекстуальний аналіз (вивчення функціональної специфіки слів та їхніх значень у текстах, де ці слова застосовувались, аналіз залежності значення слова від цього контексту); етимологічний аналіз. Використовуються загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування тощо.
У підсумку дослідження стверджується, що постсекулярний дискурс не належить ні до класичної, ні до некласичної традиції, а є явищем синтетичної природи.
Ключові слова: наука, дискурс, постсекулярне суспільство, постсекулярний дискурс, релігія, розсудок, секулярність.
Повний текст:
PDFПосилання
1. Арутюнова Н.Д. Дискурс. Лингвистический энциклопедический словарь. Москва : Сов. энцикл., 1990. С. 136–137.
2. Гудзь Н.О. Генезис поняття «Дискурс» у сучасній лінгвістиці. Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград, 2012. Вип. 105. С. 442–445.
3. Гутнер Г.Б., Огурцов А.П. Дискурс. Новая философская энциклопедия : в 4 томах. 2010. Т. 1. Москва : Мысль, 2010. С. 670–671.
4. Долгих А.Ю. Метафизика и постмодернизм. Вестник Вятского государственного университета. vol. 4, №. 3, 2010. С. 6–13.
5. Карасик В.И. «Дискурс». Дискурс-Пи. Том 12, №. 3-4. Екатеринбург, 2015. С. 147–148.
6. Колісник Ю. Текст і дискурс: проблеми дефініцій. Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2010. № 675. С. 111–114.
7. Кырлежев А.И. Секуляризация и постсекулярное общество. URL : http://www.bogoslov. ru/text/1314267.html (дата звернення: 28.05.2021).
8. Лущ У. «Теорема секуляризації»: християнські витоки чи делегітимація нового часу? Вісник Львівського університету. Серія: Філософські науки. 2012. Вип. 15. С. 112–120.
9. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. Москва : ИТДГК «Гнозис», 2003. 280 с.
10. Микешина Л.А. Эпистемология ценностей. Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. 439 с.
11. Можейко М.А., о. Сергий Лепин. Дискурс. Постмодернизм. Энциклопедия. Минск : Интерпрессервис; Книжный Дом. 2001. С. 232–236.
12. Панченко Т.Н. О тотальности, секулярностии и постсекулярности (размышления о статье Г.Б. Гутнера). Вестник Свято-Филаретовского института. №. 16. Москва, 2015. С. 83–99.
13. Попович М.В. Бути людиною. Київ : Видав. Дім «Києво-Мог. Акад., 2011. 223 с.
14. Риккерт Г. Философия жизни / Пер. с нем. А. Воден. Киев : «Ника-Центр», «Вист-С», 1998. 505 с.
15. Серио П. Как читают тексты во Франции / пер. с фр. И. Кузнецова. Квадратура смысла. Французская школа анализа дискурса. 1999. Москва. С. 12–53.
16. Сунайт Т. Секуляризация как проблема теории и истории культуры : дис. ... кандидата культурологии : 24.00.01 / С.-Петерб. гос. ун-т. Санкт-Петербург, 2016. 162 с.
17. Узланер Д.А. Картография постсекулярного. URL: https://magazines.gorky.media/ oz/2013/1/kartografiya-postsekulyarnogo.html (дата звернення: 22.05.2021).
18. Узланер Д.А. Постсекулярный поворот. Как мыслить о религии в XXI веке. Москва : Изд-во Института Гайдара, 2020. 416 с.
19. Фуко М. Археологія знання / пер. з фр. В. Шовкун. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. 326 с.
20. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы / пер. с нем. М. Хорьков. Москва : Весь Мир, 2002. 144 с.
21. Хабермас Ю. Модерн – незавершенный проект / пер. с нем. А. Григорьев. Вопросы философии. 1992. № 4. С. 40–51.
22. Хабермас Ю. Против «воинствующего атеизма». «Постсекулярное» общество – что это такое? / пер. з нем. И. Фридман. URL : http://www.russ.ru/pole/Protiv-voinstvuyuschegoateizma (дата звернення: 27.04.2021).
23. Ярославцева И.П. Теория дискурса и специфика современного философского дискурса. Известия Южного федерального университета. Технические науки. 2005. vol. 53, №. 9. C. 176–181.
24. Berger P. L. The Desecularization of the World: Resurgent Religion and World Politics. Ed. Peter L. Berger. Grand Rapids : William B. Eerdmans Publishing Company, 1999. 143 р.
25. Connolly W. Why I Am Not a Secularist. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1999. 210 р.
26. Habermas Jürgen. Notes on Post-Secular Society. New Perspectives Quarterly : journal. 2008. September (vol. 25, no. 4). P. 17–29.
27. Schiffrin D. Approaches to Discourse. Oxford; Cambridge, MA, 1994. 872 p.
Посилання
- Поки немає зовнішніх посилань.
Lviv University Journal of Philosophy