«ПОСТ-ПРАВДА» І «ТРИ НЕДУГИ» ЗАХІДНОГО СУСПІЛЬСТВА: РЕЦЕПЦІЯ ІДЕЙ ЧАРЛЬЗА ТЕЙЛОРА В ЦИФРОВУ ЕПОХУ

Анотація

«Пост-правда» – це одне із найбільш обговорюваних явищ у сучасному житті, що потребує філософського аналізу. Це поняття стало широковідомим після того, як Оксфордський словник англійської мови проголосив його «словом року» у 2016 році. Згідно із визначенням цього видання, «пост-правда» характеризує «умови, за яких апеляції до емоцій та суб’єктивних переконань стають впливовішими під час формування громадської думки, ніж об’єктивні факти». Чимало дослідників пов’язують це явище із ефектами цифрових комунікаційних технологій, які забезпечують персоналізовану подачу інформації, що часто є суб’єктивною і заангажованою, а також призводять до зміщення фактів і особистих думок в онлайн-дискусіях.

Багатоаспектна природа «пост-правди» потребує певної філософської інтерпретаційної площини. Ми знаходимо таку площину у праці Чарльза Тейлора «Етика автентичності» (1992 р.), в якій він окреслив три негативні тенденції розвитку сучасного західного суспільства, які він назвав «недугами». До цих «недуг» Тейлор зараховує: 1. Надмірний індивідуалізм; 2. Превалювання інструментального мислення; 3. Втрату політичної свободи. Сучасну свободу, як вказує Тейлор, було здобуто шляхом дискредитації традиційних нормативних обмежень. Починаючи з кінця 18 століття, ідеалом стала «автентичність» – визнання унікальної вартості людського життя в його індивідуальних проявах. Цей ідеал, однак, здатний набувати викривлених («хворобливих») форм, якщо зосередження на «Я» стає абсолютним і людина нехтує «горизонтами значущості» – джерелами смислу, що існують поза і незалежно від неї. З першою «недугою» безпосередньо пов’язана друга. Інструментальна раціональність, яка полягає в розрахунку найвигідніших засобів для досягнення певної мети, загалом є позитивним ідеалом, але тільки не в тих випадках, коли вона поширюється на сфери, які потребують іншого – морального та цілісного – ставлення. Інструментальне ставлення до людей як сировини чи засобів для чиїхось політичних та економічних проєктів – це друга «недуга» західного суспільства. З цих двох «недуг» випливає третя – формування «безмежної опікунської влади», яка загрожує втратою політичної свободи.

У цій статті ми намагаємось обґрунтувати тезу, що сучасне явище «пост-правди» можна інтерпретувати як прояв цих «недуг». По-перше, цей термін позначає занепад правди саме як «горизонту значущості», який мав би надавати опору для індивідуального самоздійснення, яке, своєю чергою, відбувається без нього. Це дозволяє вважати «пост-правду» проявом першої «недуги». По-друге, цей феномен характеризує інструментальна маніпуляція інформацією з метою управління людьми та їх використання у політичних та економічних цілях, як це засвідчила, наприклад, діяльність компанії «Cambridge Analytica». Таким чином, її можна тлумачити у світлі другої «недуги». По-третє, низка сучасних інтелектуалів визнають небезпеку втрати політичної свободи унаслідок використання цих тактик (чи ж, навпаки, відстоюють їх як утилітарний метод формування «кращого» суспільства – необтяженої демократичними інституціями технократії), що дозволяє пов’язати «пост-правду» з третьою «недугою». Усі ці обставини роблять концепцію трьох «недуг» Чарльза Тейлора актуальним підходом до осмислення феномену «пост-правди».

Ключові слова: пост-правда, цифрове суспільство, автентичність, «горизонт значущості», інструментальна раціональність, політична свобода.