Вісник Львівського університету. Серія філософські науки

Один із актуальних підходів до розуміння інформаційної епохи – це так звана «регулятивна школа», яка описує її як перехід від так званої «фордистської» до «постфордистської» моделі економіки. Згідно з цим підходом такий перехід водночас зумовлює масштабні зміни на усіх рівнях організації суспільства (від сім’ї до держави) і в усіх його сферах (політичній, культурній, соціальній та ін.). «Фордизм» та «постфордизм» – це не просто дві моделі економіки, але й різні типи суспільства.

Історичний період з 1945 до кінця 1970-х рр. теоретики «регулятивної школи» називали «фордистською» або «фордистсько-кейнсіанською» ерою. Це був період експансивного розвитку економіки, в якому ключовим був баланс масового виробництва і масового споживання. Державне регулювання економіки стимулювало попит шляхом підвищення добробуту і купівельної спроможності працівників, а високий попит забезпечував економічний ріст. «Фордизм» на Заході був епохою досить дешевих, стандартизованих товарів, які виготовлялись конвеєрним способом у величезних кількостях і за подібними шаблонами. Безробіття було низьким, а основною категорією робочої сили були промислові працівники. Це була епоха соціально-економічної стабільності, масової культури та масового споживання.

Край цій системі поклали взаємопов’язані і нероздільні процеси інформатизації та глобалізації, які започаткували перехід до складнішої, менш передбачуваної і менш стабільної «постфордистської» моделі. «Постфордизм» – це епоха вузькоспеціалізованого, інноваційного та високотехнологічного виробництва та інформаційної, креативної та висококонкурентної праці. На зміну великим централізованим підприємствам, які масово забезпечували роботою некваліфіковану і напівкваліфіковану робочу силу, приходять невеликі, але високотехнологічні виробництва та інформаційні індустрії, праця в яких потребує високої кваліфікації. Глобалізація, інформатизація та міграційні процеси посилюють конкуренцію між людьми, а регулятивна роль національних держав та профспілок зменшується. Перехід до «постфордизму» зумовлює ширші культурні та соціальні зміни: посилює індивідуалізм, змінює гендерні ролі та робить творче самоздійснення одним з головних мотивів людського життя. У такий спосіб виникає динамічне, відкрите та інноваційне суспільство, в якому основну цінність має людський капітал – знання, навички та креативність.

Ми аргументуємо тезу, що перехід від «фордизму» до «постфордизму» став розширенням свободи людини. Ми пов’язуємо свободу зі самоздійсненням і стверджуємо, що вона має дві основи – об’єктивну (зовнішню) та суб’єктивну (внутрішню). Об’єктивна основа свободи – це кількість варіантів, комбінація яких дозволяє індивіду прийняти рішення. Завдяки процесам глобалізації та інформатизації, які стали основою «постфордизму», мільйони людей у всьому світі змогли відкрити безпрецедентні можливості для навчання, праці і саморозвитку, а простором для їхнього самоздійснення став увесь світ. При цьому самоздійснення потребує ще й внутрішньої (суб’єктивної) свободи, яку ми визначили як набір чеснот, які дозволяють людині долати труднощі і досягати своїх цілей. Посилюючи конкуренцію, «постфордистська» ера винагороджує передусім тих, хто наділений чеснотами працелюбності та наполегливості й не боїться йти на ризик і брати на себе відповідальність. Посилаючись на Аристотеля, ми описали тип людей, які прагнуть перебувати під чиєюсь владою та є слухняними виконавцями чужих вказівок. Такі люди комфортно почувались у «фордистську» епоху з її рутинною працею та ієрархічним наглядом. Перехід до «постфордизму», що зумовив часткове чи повне руйнування соціально-економічних подушок безпеки, став шоком для одних і водночас джерелом можливостей для інших. Відштовхуючись від ідей Т. Гоббса, ми описали свободу і безпеку як антиподи: більше свободи для членів суспільства означає менше безпеки, і навпаки. «Постфордизм» змістив їхній баланс у бік свободи. Наприкінці статті ми міркуємо над описаними Е. Фроммом та Х. Ортегою-і-Гассетом концепціями «втечі від свободи» та «бунту мас» і вказуємо на їхні характерні прояви в інформаційну епоху.

Ключові слова: «регулятивна школа», «фордизм», «постфордизм», інформаційне суспільство, глобалізація, свобода, «втеча від свободи», «бунт мас».

1. Аврелий Марк. Наедине с собой. Размышления. URL: https://librebook.me/naedine_s_ soboi__razmyshleniia/vol1/8.

2. Аристотель. Політика. Київ : Основи, 200. 239 с.

3. Пітерсон Д. 12 правил життя. Як перемогти хаос. Київ : Наш Формат, 2019. 320 с.

4. Aglietta M. A Theory of Capitalist Regulation. 1979. 390 с.

5. Aglietta M. Capitalism at the Turn of the Century: Regulation Theory and the Challenge of Social Change. New Left Review. 1988. № 232. С. 41–90.

6. Boyer R. The Regulation School. A Critical Introduction. New York : Columbia University Press, 1990. 150 с.

7. Himanen P. The Hacker Ethic and the Spirit of the Information Age. New York : Random House, 2001. 232 с.

8. Hobsbawm E. Age of Extremes: The Short 20th Century. 1994. 627 с.

9. Lash S. Economies of Signs and Space. Sage. 2002. URL: https://idoc.pub/documents/lashand-urry-1994-economies-of-signs-and-space-introduction-on23w5ejeml0.

10. Lash S. The End of Organized Capitalism. Cambridge : Polity, 1987. 383 с.

11. Lipietz A. Mirages and Miracles: The Crises of Global Fordism. San Francisco : Analytical Psychology Club of San Francisco, 1988. 240 с.

12. Piore M. The Second Industrial Divide. New York : Basic Books, 1984. 355 с.

13. Reich R. The Work of Nations: Preparing Ourselves for 21st Century Capitalism. New York : Vintage, 1991. 339 с.

14. Webster F. Theories of the Information Society. London : Routledge, 2006. 314 с.