ОСОБЛИВОСТІ ІДЕОЛОГІЧНОГО ОЗНАКУВАННЯ МІСЬКОГО ПРОСТОРУ ЛЬВОВА В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

Анотація

У статті розглядаються питання ідеологічного ознакування українського культурного ландшафту та міського простору російськими та радянськими наративами, питання пропаганди так званої «спорідненості» українського та російського народів через використання знакових для цих ідеологій топонімів. Окреслено поняття ідеології як системи понять і позицій, які характеризують суспільство у певну епоху; системи поглядів, які виражають інтереси якогось класу або ж як комплексу символів, міфів, інтелектуальних схем, мовних структур, які відображають політичну й культурну ситуацію. Визначено феномен міського простору українських міст у радянську добу, який мав бути максимально підвладним правлячій ідеологічній системі та який ставав відображенням цінностей та смислів радянської тоталітарної держави. Досліджено чинники, які формували ідеологічний міський простір того часу, а саме: топоніми, міське планування, пам’ятники, будівлі тощо, які містили в собі ідеологічні навантаження і мали на меті вплинути на формування радянської людини та відповідної картини світу. Описано найбільш поширені топоніми, пов’язані з культом особи, героїзацією радянських та російських діячів, вшануванням радянських та російських пам’ятних дат, подій та організацій. Проаналізовано ідеологічне ознакування міського простору України загалом та Львова зокрема на прикладах радянських пам’ятників та монументів (Монумент бойової слави ЗС СРСР, Пагорб Слави, пам’ятники Володимиру Леніну, Ярославу Галану, Миколі Кузнєцову, Степану Тудору, Василю Пересаді тощо), назв вулиць, площ, закладів культури (вулиці та площі: Жовтнева, Климента Ворошилова, Артема, Маршала Рибалка, Олександра Пушкіна, Возз’єднання, Ярослава Галана, заклади культури: Палац культури імені Миколи Кузнєцова, Кінотеатр імені Ярослава Галана, Львівський театр юного глядача ім. Максима Горького тощо). Досліджено безпосередній вплив цих об’єктів та назв на створення «зразкового» для радянської ідеології міського простору, який би формував у містян сліпу довіру до дій влади, віру в «світле комуністичне майбутнє» та розповідав наново сформовану історію Львова та України. Це мало сприяти знищенню у містян відчуття національної самоідентичності, їх русифікації та, зрештою, формуванню зразкового радянського громадянина. При опрацюванні нормативно-правових актів щодо декомунізації в Україні, аргументовано важливість витіснення з львівського культурного міського простору цих наративів.

Ключові слова: міський простір, культурний ландшафт, ідеологічне ознакування, ідеологія, місто, архітектура, пропаганда, радянська людина.