СУПРОВІДНИЙ СТАТУС МОРАЛЬНОСТІ У КАНТА

Anatolii Loy


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/PHS.2022.30.11

Анотація


В практичній філософії Імануеля Канта етична проблематика займає центральне місце. Водночас, саму етику Кант розглядає водночас у двох ракурсах – під кутом зору моральної філософії та з онтологічного погляду. Адже моральна позиція – це завжди також позиція, позиціонування себе у соціумі. Моральний розум виявляє себе ситуйованим у певних моральних традиціях, щодо яких він має здійснити власну критичну рефлексію і визначитися: приймати їх чи намагатися торувати власний, новий шлях у прагненні зберегти і утвердити моральність. Таким чином, моральність (етос) постає водночас як звичаєвість та як рефлексія розуму. Саме у полі концептуальної напруги між цими двома полюсами виникає практична філософія ще у античну добу. Своє класичне завдання вона отримує ще у етиці Аристотеля, а згодом його реанімують і переосмислюють Кристіан Томазіус та Кристіан Вольф, які, власне, і надихають Канта на перегляд засад метафізики під кутом зору переосмислення завдань етики як ядра практичної філософії.

У статті окреслюються нові кантівські контури етосу, значущого не тільки і не стільки для етики, як це вважалося раніше, але й для моральності, звичаєвості, стосовно онтологічних засад практичної філософії і метафізики. Від жорсткого ригоризму категоричного імперативу Кант змістив увагу на пошук умов, які уможливлюють дійсність, а по суті дієвість, реальність морального досвіду свідомості. Звичаєвість (Sittlichkeit) не покривається поняттям моралі, бо окрім неї в рівній мірі охоплює ще й правові засади єдиного в своїй основі досвіду. Пізній Кант ставить питання про дві складові єдиного начала в культурному й соціальному житті, й таким началом є Sittlchkeit. Їх співвідношення нагадує взаємодію двох базових форм чуттєвого досвіду, простору та часу, де простір постає у вигляді зовнішньої, а час внутрішньої форми. За аналогією право виглядає зовнішньою формою здійснення свободи, в той час коли мораль має справу з чуттям внутрішньої свободи.

Ключові слова: моральність, звичаєвість, Sittlichkeit, етос, розум, рефлексія.


Повний текст:

PDF

Посилання



1. Арістотель. Нікомахова етика / пер. з давньогр. В. Ставнюк. К.: «Аквілон-Плюс», 2002. 480 с.

2. Henrich, D. Der Begriff der sittlichen Einsicht und Kants Lehre vom Faktum der Vernuft. Die Gegenwart der Griechen im neueren Denken. Festschrift für Hans-Georg Gadamer zum 60. Geburtstag. Tübingen, J.C.B. Mohr (Paul Siebec), 1960. S. 77-115.

3. Kant, І. Die Metaphysik der Sitten. Kant, І. Werkausgabe in 12. Bänden. Bd. VIІI. Frankfurt am Main, Suhrkamp Verlag, 1993. 600 S.

4. Kant, І. Grundlegung zur Metaphysik der Sitten. Kant, І. Werkausgabe in 12. Bänden. Bd. VIІ. Frankfurt am Main, SuhrkampVerlag, 1996. S. 7-102.

5. Kant, І. Kritik der praktischen Vernunft. Kant, І. Werkausgabe in 12. Bänden. Bd. VII. Frankfurt am Main, Suhrkamp Verlag, 1996. S. 103-302 S.

6. Kant, І. Opus Postumum. Kant, I. Gesammelte Schriften / hrsg. von der Königlich Preußischen Akademie der Wissenschaften. Berlin, 1936 (Bd. XXI), 1938 (Bd. XXII).

7. Thomasius, Ch. Einleitung zu der Vernunft-Lehre. Halle: Christoph, 1691. 311 S.

8. Wolff, Ch. (1985) Rede über die praktische Philosophie der Chinesen. Oratio de sinarum philosophia practica: Zweisprachige Ausgabe. Herausgeber: Albrecht, Michael / Übersetzer: Albrecht, Michael. Meiner, F. 430 S.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Lviv University Journal of Philosophy