СВІДОМІСТЬ – САМОСВІДОМІСТЬ – РОЗУМ ЯК ЛОГІКА СХОДЖЕННЯ КЛАСИЧНОЇ НІМЕЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Анотація
Здійснена спроба встановити нетрадиційну типологію етапів поступального руху класичної німецької філософії. В якості основних віх зазначеного руху визначена послідовність філософських концепцій І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Ґ. Геґеля. При цьому критерієм цієї послідовності постають основні форми інтелектуальної діяльності людини: свідомість – самосвідомість – розум.
Застосована методологічна схема адекватної оцінки зазначених філософських вчень, їх руху по висхідній: свідомість і самосвідомість складають собою протилежність, розум – їх синтез, поєднання. При цьому, враховуючи діалектику Ґ. Геґеля визначені моменти, в своїй сукупності складаючі процесійний механізм поступу німецьких філософських систем другої половини XVIII ст. – першої половини ХХ ст. Зазначена методологічна підстава привела до загального висновку, філософія І. Канта є філософія свідомості, філософія Й. Фіхте – самосвідомості, філософія Ф. Шеллінга – поєднання самосвідомості і розуму, філософія Ґ. Геґеля – розуму. При цьому підкреслено, в кожній з цих філософій постають в якості предмету дослідження всі три форми інтелектуальної діяльності, але при переважаючій однієї з них.
Виокремлені критерії історичного поступу класичних систем німецької філософії актуалізують дослідження різних формоутворень інтелектуального життя людини в напрямі їх впорядкування. Філософія І. Канта є філософією свідомості оскільки має місце феноменологічне відношення «свідомість – предмет». І водночас у ній йдеться про трансцендентальну єдність самосвідомості Я (Я мислю). Але остання є лише частковий випадок. Розум в «критичній» філософії І. Канта не постає синтезом свідомості і самосвідомості.
За думкою Й. Фіхте «критична» філософія, навпаки, виходить з абсолютного самоусвідомлюючого Я, тим самим вона усуває річ в собі І. Канта. Водночас феномен свідомості у науковченні випливає з фактору «поштовху» на Я з боку не-Я, щоб Я приводилося до дії (пізнавати). Однак феномен свідомості загалом постає підлеглим моментом, бо цей феномен визначається самосвідомістю. Розум при цьому не фігурує (як і в І. Канта) в якості поєднання свідомості і самосвідомості.
Натурфілософія Ф. Шеллінга не давала можливості (в зв’язку зі специфікою її предмету) виокремити проблему співвідношення свідомості, самосвідомості, розуму. Основним принципом трансцендентальної філософії Ф. Шеллінга є принцип суб’єктивності, самосвідомості (Я): завдяки акту самосвідомості Я стає об’єктом самого себе. Я як абсолютна інтелігенція є і самосвідомість і чистий розум (абсолютний синтез). Натомість, свідомість постає як момент самосвідомості.
Ґ. Геґель у «Феноменології духу» розглянув свідомість у її протилежності предмету. В «Науці логіки» реалізований принцип тотожності свідомості і предмета, а, отже, на порядку денному постала самосвідомість. Предмет усвідомлений як мислення самого себе. Логіка водночас – сфера реалізації розуму, в якій панує тотожність (збіг) мислення і буття. Однак в логіці міститься і момент свідомості (а не лише момент самосвідомості), що простежується в наявності в ній форм чуттєвої свідомості (якість, кількість, міра). Філософія розуму Ґ. Геґеля є втіленням філософії свідомості і філософії самосвідомості.
Ключові слова: мислення, буття, суб’єктивне, об’єктивне, Я, свідомість, самосвідомість, розум (теоретичний та практичний).
Повний текст:
PDFПосилання
1. Бекхёрст Д. Формирование разума. – М.: «Канон +» РООИ «Реабилитация», 2014. − 368 с.
2. Булатов М. Немецкая классическая философия. В 2-х частях. Часть І. Кант. Фихте. Шеллинг. – К.: Стилос, 2003. − 322с.
3. Булатов М. Філософський словник. – К.: Стилос, 2003. −575с.
4. Гайденко П. И.Г.Фихте. // История диалектики: Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1978. – С.101-150.
5. Гегель Г. Философия духа // Сочинения в 3 т. Энциклопедия философских наук: в 3 т. – М.: Мысль, 1977. – Т. 3. – 471с.
6. Гегель Г. Лекции по истории философии. СПб: Наука, 1994 – Книга третья. – 573с.
7. Гегель Г. Наука логики // Сочинения в 3 т. М.: Мысль, 1970. – Т. 1. – 501с.
8. Гегель Г. Наука логики // Сочинения в 3 т. Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1974. – Т. 2. – 452 с.
9. Гегель Г. Феноменология духа // Сочинения в 11 т. М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959. – Т. 4. – 440 с.
10. Гегель Г. Философская пропедевтика. Работы разных лет. В двух томах. М.: Мысль, 1971. – Т. 2. – 630 с.
11. Дюзинг К. Кантовское определение чистого «Я мыслю» – Программа теории субъективности? // Иммануил Кант: наследие и проект. − М.: «Канон +» РООИ «Реабилитация» , 2007. – 624 с.
12. Кант И. Критика чистого разума // Сочинения в 6 т. −М.: Мысль, 1964 – Т. 3. – 799 с.
13. Кушаков Ю. Нариси з історії німецької філософії Нового часу. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.– 572 с.
14. Маркс К. Заметки о новейшей прусской цензурной инструкции // К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения: в 50 т. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1955. – Т. 1 – С. 3-27.
15. Татаркевич В. Історія філософії Нового часу до 1830 року. // Історія філософії в 3 т. Львів: Свічадо, 1999− Т. З – 352 с.
16. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002 – 742с.
17. Фихте И. Второе введение в наукоучение // Сочинения в двух томах.− СПб.: Мифрил, 1993. Т. 1. – С .477-546.
18. Фихте И. Опыт нового изложения наукоучения // Сочинения в двух томах.− СПб.: Мифрил, 1993. Т. 1. − С. 547-562.
19. Фихте И. Основа общего наукоучения // Сочинения в двух томах. − СПб.: Мифрил, 1993. Т. 1. − С. 65-337.
20. Фихте И. О понятии наукоучения или так називаемой философии // Сочинения в двух томах.− СПб.: Мифрил, 1993. Т.1. − С. 65-337.
21. Фихте И. Система учения о нравах согласно принципам наукоучения; Наукоучение 1805 г.; Наукоучение 1813 г.; Наукоучение 1814 г. – СПб.: Издательство С. Петерб. ун-та, 2006 – 619 с.
22. Шеллинг Ф. К истории Новой философии (Мюнхенские лекции)//Сочинения в двух томах. − М.: Мысль, 1989 – Т. 2 636 с.
23. Шеллинг Ф. Система трансцендентального идеализма // Сочинения в двух томах, − М.: Мысль, 1987 – Т. 1 – 637 с.
24. Шинкарук В. Логика, диалектика и теория познания Г. Гегеля. – К.: Издательство Киевского ун-та, 1962. − 295 с.
25. Шинкарук В. Теория познания, логика и диалектика И. Канта: И. Кант как родоначальник немецкой классической философии – К.: Наукова думка, 1974. − 335 с.
26. Ясперс К. Разум и экзистенция. – М.: «Канон +» РООИ «Реабилитация», 2013. 336 с.
DOI: http://dx.doi.org/10.30970/2078-6999-2019-22-11
Посилання
- Поки немає зовнішніх посилань.
Lviv University Journal of Philosophy