МЕТАМОРФОЗИ АВСТРІЙСЬКО-НІМЕЦЬКОГО ЛЯЛЬКОВОГО ГЕРОЯ КАСПЕРЛЯ – ВІД ОДОМАШНЕННЯ ДО ІНСТРУМЕНТУ ПРОПАГАНДИ

Анотація

Статтю присвячено комплексному дослідженню історичної трансформації та соціокультурної еволюції Касперля – знакового персонажа австрійсько-німецького народного театру ляльок XVIII–XX ст. Актуальність дослідження зумовлена сучасним контекстом: у 2021 р. розпочато процес реєстрації Касперля як об’єкта нематеріальної культурної спадщини UNESCO. Автор розглядає досвід німецьких колег як важливий дороговказ для українських митців у справі ревіталізації та промоції національних лялькових героїв, зокрема вертепного Козака, чия історія тривалий час нівелювалася радянською цензурою.

У роботі детально проаналізовано генеалогію Касперля як “одомашненого” наступника брутального Гансвурста. Висвітлено роль актора Йоганна Лароша у формуванні класичного образу Касперля, який поєднував у собі риси штирійського фермера та гострого на язик слуги. Особливу увагу приділено лінгвістичним аспектам (“касперліадам”), де віртуозна гра слів та “дитяча” алогічність слугували інструментом прихованого соціального опору проти просвітницьких реформ Йосипа II та централізації влади Габсбурґів.

Центральний блок дослідження присвячений модифікаціям характеру персонажа під впливом педагогічних та політичних доктрин. Автор критично осмислює діяльність Франца Поччі та Ленарта Шмідта, які в середині XIX ст. ініціювали процес “дитинізації” Касперля. Доведено, що це призвело до втрати персонажем його анархічного потенціалу та обмеження аудиторії суто дитячим колом. Найбільш драматичним етапом еволюції героя визначено період Третього Райху, коли нацистська пропаганда перетворила Касперля на “втілення німецької душі” та інструмент антисемітської агітації, уніфікувавши його зовнішність під “арійський тип”.

Наукова новизна статті полягає у першій в українському мистецтвознавстві спробі системного аналізу інструменталізації Касперля в політичних системах ХХ ст. Автор підкреслює подібність історичного досвіду українських та німецьких лялькарів у контексті ідеологічного тиску на театр. У висновках наголошується, що Касперль виявився надзвичайно гнучкою фігурою, здатною до адаптації, проте ціною такої пластичності стала втрата первинної здатності до висловлення незручних істин для дорослої публіки. Матеріал має практичне значення для істориків театру та фахівців, що займаються питаннями культурної дипломатії.