Значення Голодомору 1932–33 рр.: від колективного відтворення до індивідуальної реконструкції психічної травми

Анотація

Стаття зосереджується на значенні Голодомору в колективній пам’я-

ті та ідентичності вцілілих. Ґрунтуючись на інтерв’ю, авторка дослі-

джує трагедію як психічну травму на індивідуальному, родинному

і громадсько-суспільному рівні. Для проведення напівструктурова-

них інтерв’ю було залучено двадцятьох п’ятьох уцілілих. Вісім з них

були чоловіки, а сімнадцять — жінки. Середній вік респондентів ста-

новив вісімдесят два роки. Дослідження на громадсько-суспільному

рівні послуговувалися методологією обґрунтованої теорії (Grounded

Theory), а рівень індивіда і родини досліджувався через методологію

LIWC (Linguistic Inventory Word Count) і репрезентувався через пси-

хологічно значущі категорії у травматичних наративах. Результати до-

сліджень показують, що травматичні спогади на індивідуальному та

родинному рівнях представляє родина (переважно родички жіночої

статі), жіноче страждання, страх смерти й висока смертність. Уцілі-

лі уникають висловлення емоцій, що може бути маркером тривалого

посттравматичного стресового розладу. На громадсько-суспільному

рівні він асоціюється із фактичною (когнітивною) інформацією, що

узгоджується з основними пунктами документальних свідчень в архі-

вах. На цьому рівні досвід уцілілих представляють основні суб’єкти чи

актори: Сталін, компартія, загони таємної поліції, військові, сільради,

селяни. Трапляються такі дескриптивні і концептуальні категорії: при-

душення українського націоналізму, силувана колективізація, плани

хлібозаготівель, смерть від голоду, війна на виснаження проти селян-

ства, влада, опір, страждання, страти й депортації, дії сільрад проти

селян, антиселянська політика. Ці категорії реконструюють трагічну

послідовність подій 1932–33 рр.

Ключові слова: Голодомор, уцілілі, травматична пам’ять, поколіннєва

й колективна травма.