ФРАГМЕНТАРНІ ЖАНРИ В ПРОЗІ ІВАНА ФРАНКА

Анотація

У статті розглянуто фрагментарні прозові твори Івана Франка, з’ясовано, що фрагментаризація художнього світу й буття людини в ньому було однією з яскравих тенденцій європейських, зокрема й української, літератур. Перо І. Франка також часто тяжіло до творів умовно незавершених, фрагментарних, без чітко розгорнутої фабули, натомість із високим зарядом ліризму, настроєвости, із вагомим елементом, запозиченим із інших видів мистецтва (малярства, музики, скульптури тощо), із нахилом до глибокого психологічного аналізу внутрішнього світу персонажів, до змалювання психологічних пейзажів, портретів. Фрагментарна проза – поліжанрова і містить такі видові різновиди, як етюд, ескіз, образок, акварель тощо.

У праці окреслено найголовніші ознаки етюда, ескіза, шкіца, нарису, акварелі, образка (жанру й наджанру). Зазначено, що І. Франко добре розумів приховану в жанрах фрагментарної прози можливість урізноманітнення літературних форм; нахил письменника до написання фрагментарних творів відповідав природі його таланту (не випадково називав себе мініатюристом і мікроскопістом), а творчі інтенції збіглися з загальними тенденціями розвитку української літератури. Іван Франко дійшов переконання, що основною його ознакою на зламі ХІХ–ХХ ст. став поглиблений психологізм, тобто прагнення глибоко зазирнути в душу персонажа, простежити роботу його психіки й викликати певний настрій у читача. На літературну арену виходять тепер не “заокруглені” твори з чітким причинно-наслідковим розвитком сюжету, а фрагменти, “уламки” подій, що покликані вияскравити внутрішній світ людини, рух її думок, почуттів, вражень, настроїв, викликаних певними збудниками.

Проаналізовано твори І. Франка “Лесишина челядь”, “Малий Мирон”, “Ґава”, “Яндруси”, “Поки рушить поїзд”, “Дріада”, “Неначе сон”, “Син Остапа”.