ІМПЛІЦИТНИЙ ДІАЛОГ У РОМАНІ ІВАНА ФРАНКА “ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ”

Анотація

У статті зосереджено увагу на різних способах функціонування імпліцитного діалогу в романі Івана Франка “Перехресні стежки”. Імпліцитний діалог здебільшого розгортається через апелювання до імпліцитного адресата, який може з’являтися в текстіза кількох умов: коли обидва співрозмовники фізично присутні, але один із них не бере повноцінної участі у розмові; коли конкретний співрозмовник фізично відсутній, але виконує функцію адресата у мовленні персонажа; коли персонажі звертаються до невидимого і неконкретизованого співрозмовника, тобто вдаються до класичної автокомунікації. Різновидом імпліцитного діалогу є своєрідний “дистантний перегук”, тобто діалог між віддаленими у текстуальному просторі висловлюваннями і навіть цілими структурами, який набуває полемічного звучання, подібно до діалогів-дискусій, що відіграють важливу роль у наративній організації роману. Імпліцитний діалог виявляється також у творенні образів-символів та відсиланні до низки текстів культури. Символічного значення набувають тваринні (катований кіт, риба в сітях, мушка в павутині) та артефактні (справжній діамант, протиставлений товченому склу) образи, пейзажі (“пейзажі душі” чи “пейзажі-предвісники”) й епізодичні персонажі (заблукалий селянин як символ розгубленого народу). Інтертекстуальний діалог актуалізує у романі літературознавчі та мовознавчі дискусії кінця ХІХ століття, західноєвропейську та українську класику й особливо біблійні мотиви та образи. Різні види імпліцитного діалогу в романі “Перехресні стежки” дають змогу Франкові порушити численні петичні, суспільно-громадські та націософські проблеми й забезпечити параболічний і філософський вимір прочитання твору.