ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙНА ПОЗВАХ ІЗ МОСКОВЩИНОЮ(зауваги на берегах книжки «Котляревський проти. Полтавський батл» / упорядник Р. Чопик. Львів, 2019)

Анотація

Отож рецензована книга «Котляревський проти…», яку з любов’ю уклав Ростислав Чопик, переконує читача, що так звана «первинність» чи «вторинність» сюжетних перипетій твору ще не робить його шедевром. І. Котляревський як безсумнівний чарівник слова, творець принаймні трьох перлин українського і европейського письменства міг би запросити в адвокати І. Франка, який 1899 року у передмові до збірки «Поеми» (яка, до речі, розпочинається вельми промовистим епіграфом – словами Тараса Шевченка: «Звичайно – крадене») підсумував свій роздум про запозичення, або ж вторинність: «Може, зустріне мене закид, пощо я літаю в такі далекі часи і краї, чому не співаю про сучасне і близьке? Винуватий! Та що пораджу на се? Як умію, так пію. Зрештою, думаю, що не в тім річ, з якої бочки бере поет напій, що подає своєму народові, а в тім, який напій він подає йому, чи чисте покріпляюче вино, чи наркотик на приспання…» [див.: Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Т. 5. Київ: Наукова думка, 1976. С. 8]. І справді, полтавець, батько нової української літератури, не шинкував наркотиками, а подарував українській національній культурі взірцеві естетичні цінності, розпочавши потужний естетико-духовний «батл», або ж справжнє побойовище за українську душу, за свій народ.