«МИКИТИЧІВ ДУБ» ІВАНА ФРАНКА: ПОЕТИКА, ЕСТЕТИКА, СЕМАНТИКА

Анотація

Оповідання «Микитичів дуб» Франко років хотів умістити до задуманої наприкінці 1870 – на початку 1880-х років збірки «Галицькі образки», котра мала на меті подати широкий образ галицького суспільства в його характерних типах, у побуті, у різних суспільних верствах, у багатьох місцевостях. Наскрізною у збірці мали бути психологічні проблеми. На жаль, такий задум тоді здійснити не вдалося. Натомість письменник створив цілу низку оповідань та новел із дитячого життя, у яких порушив вагомі проблеми виховання і становлення особистості, її самоусвідомлення й самовизначення. Оповідання ж «Микитичів дуб», що його Франко певний час вважав втраченим, знайшло своє місце у збірці «“На лоні природи” і інші оповідання» (1905), інтегрувальним чинником для якої став пленер.
Події твору переломлено крізь призму спогадів автора, а сюжет засновано на справжній історії, котра відбувається в реальному часопросторі села Нагуєвичів. Оповідання належить до типу «соколярних»: наскрізним образом, «соколом», котрий цементує сюжет, прив’язує до себе всі основні події, є великий дуб у саду господаря Микитича. Фабула твору обрамована голосом відавторського наратора, котрий занурює читача у модус власного спогаду. Оповідання складається з шести епізодів (сюжетних блоків). Перший – це знайомство з місцем дії та опис дитячих забав; другий – у компанії дітей з’являється 5-річний Митро, понурий і відлюдькуватий, котрий, однак, знає страшні казки й пісні, чим і приваблює до себе інших малих. У третьому хлопчик розповідає легенду про Кріля (Короля) та його дітей, що їх убила зла мачуха, а «песє зілля» (молочай) допомогло виявити факт злочину. Свою розповідь Митро наглядно ілюструє дослідом із заклятою рослиною, демонструючи перетворення її білого соку на червону рідину, що нагадує кров. Митрова демонстрація символічно провіщує наступні події оповідання, пов’язані зі зникненням Напуди й таємничим «йойканням» під Микитичевим дубом під час страшної нічної бурі (четвертий блок). П’ятий епізод – кульмінація твору: із натяків і недомовленостей стає зрозуміло, що Напуда потайки народила дитину і закопала під дубом. Шостий блок – розв’язка сюжету, у якій автор повідомляє про долю персонажів по завершенні основних подій. Оповідання має симетричну мозаїчну структуру із сюжетним паралелізмом. У літературознавстві оповідання «Микитичів дуб» визнано як одне з найбільш досконалих з огляду на змістоформу.
Ключові слова: образ галицького суспільства, пленер, виховання і становлення особистості, модус спогаду, «сокіл», сюжет, фабула, відавторський наратор, сюжетний блок, симетрична мозаїчна структура, сюжетний паралелізм.