СТУДІЇ ПАМ’ЯТІ В СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Анотація

Дослідження української літератури на підставі студій пам’яті виявляє інтенсивне зацікавлення сучасними авторами тоталітарним (передовсім радянським) досвідом, рецепція якого відбувається як через історичні наративи, так і через наявність такого досвіду у родинній, колективній чи індивідуальній пам’яті. Українська наука все активніше ангажується у вивчення світових досягнень меморіастичних студій минулого, намагаючись створити властивий їй категоріальний апарат у дослідженнях посттоталітаризму на основі ревізії досвіду цього минулого. Літературознавство в такому контексті займає свою нішу. Широка літературна інтерпретація посттоталітарної пам’яті свідчить також про наявність суспільного запиту на перепрочитання минулого. Запропоноване дослідження висвітлює актуальні проблеми українського літературознавства, яке осмислює травматичне минуле та його вплив на сучасність. Художня творчість українських письменників свідчить про незворотні процеси ревіталізації національної пам’яті через ґрунтовне переосмислення тоталітарної історії та пропрацювання тих її етапів, які спричинилися до глибокої травми, наслідки якої найбільш відчутні сьогодні. Відродження пам’яті в українській культурі відбувається в умовах чергової загрози культурної експансії сусіда, що перебрав на себе і правонаступництво СРСР, і його тоталітарні амбіції. Це стосується також літературної інтерпретації пам’яті як суспільно-культурного досвіду, яка часто стає альтернативою офіційній версії історії як знанню про цей досвід, котре навіть після розпаду СРСР залишилося засобом маніпуляції тих чи тих політичних еліт. В умовах посттоталітарного світу український літератор повинен був учитися працювати в нових і до кінця не знаних умовах віднайденої свободи – на уламках системи заборон. А тому боротьба супроти історії у різних проявах (розвінчування офіційної правди, деконструкція антиукраїнських міфів і стереотипів, відродження національної ідентичності, зірваної літературної традиції) стала засадничим процесом вітчизняної літератури періоду «кінця історії». Пам’ять як живий чи успадкований досвід індивідів, спільнот, етнічних груп, націй вже на початку ХХІ століття стає об’єктом активних наукових зацікавлень, у тому числі й літературознавства. Переосмислення тоталітарного досвіду виявилося процесом украй необхідним для відродження й утвердження національної ідентичності та культурної самосвідомості українців.
Ключові слова: текст, пам’ять, тоталітаризм, травма, культура, ідентичність.