МОВНА ПРАКТИКА ІВАНА ФРАНКАВ АСПЕКТІ КОДИФІКАЦІЇ СИНТАКСИЧНИХ НОРМ

Анотація

Структуру складнопідрядних речень формують як кількість поєднуваних
предикативних частин, так і засоби їх зв’язку. Якщо розмір складного речення назагал
є річчю суб’єктивною і мотивується здебільшого індивідуальною манерою автора, то
вибір сполучних засобів залежить від їх реєстру та динаміки вживання на певному етапі
розвитку літературної мови. У системі українського гіпотаксису чільне місце займають
структури з підрядними означальними частинами. Формальні засоби поєднання головної
і залежної частин є обов’язковим компонентом вираження атрибутивної семантики. Як
засвідчує практика, вибір окремих сполучних елементів зумовлений і особливостями
територіального вияву літературної мови, і стилістичними сферами її реалізації, але і в
минулому, і сьогодні мовознавці неоднаково окреслюють реєстр нормативних формальних
засобів, що використовуються для поєднання підрядної означальної частини з головною.
Це дослідження присвячене проблемі редакційних виправлень Івана Франка з точки зору
кодифікації синтаксичних правил (за мотивами повісті Івана Франка “Захар Беркут” у
двох виданнях). Аналіз тексту обох редакцій повісті “Захар Беркут” показує, що Іван
Франко чимало працював над удосконаленням мови твору на всіх рівнях. Ці авторські
виправлення не впливають суттєво на зміст, лише дещо змінюють значеннєві відтінки
окремих слів чи конструкцій, увиразнюють динаміку думки. Виразно систематичними
та послідовними є зміни на синтаксичному рівні, зокрема, помітними є трансформації
складнопідрядних означальних речень нерозчленованої структури. Авторські зміни наявні
як на формальному, так і на структурному та семантичному рівнях. Закцентовано також
увагу на поглядах науковців щодо нормативного характеру деяких кон’юнктивних засобів на
різних етапах розвитку мови. Відстежено й основні моделі заміщення формальних елементів
зв’язку у складних реченнях із підрядними атрибутивної семантики, які наближують
західноукраїнський варіант української мови до східноукраїнського. Іван Франко намагався
модифікувати численні синтаксичні конструкції шляхом заміни сполучного засобу котрий
на який або що, які були більш характерні для мови творів наддніпрянських письменників.
На сучасному етапі розвитку української мови таке функціонування сполучних засобів
засвідчено як літературну норму.

Ключові слова: мова твору, структура, сполучник, сполучне слово, складнопідрядне
речення з підрядною частиною атрибутивної семантики, кон’юнктивні засоби, моделі
заміщення, трансформація.