“ФРАНКО НІКОЛИ НЕ БРАВ НА СЕБЕ ТОЇ РОЛІ, ЯКУ ВІДВАЖНО
ПРИЙНЯВ СЕМЕНКО-ЕСТЕТ” (М. ХВИЛЬОВИЙ):
ЩЕ РАЗ ПРО ЕКСПРЕСІОНІЗМ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА

Галина Яструбецька

Анотація


Творчість Івана Франка, незважаючи на те, що вже є окрема дослідницька
галузь – франкознавство, не перестає живити наукову думку, постачаючи її новими
ресурсами. І. Франко, наскільки можна судити, зокрема, з його поетичних зізнань
(правдивих стогонів серця), все своє творче життя займався екзорцизмом тої частки свого
письменницького “я”, яке проявляло інтерес до естетичних цінностей, що згодом лягли в
основу поліструктурної системи, названої модернізмом. Пульсація експресіонізму в поемі
“Похорон”, а також по всьому обширу прози й поезії І. Франка, є дискретною, але дуже
виразною та симптоматичною і для самого письменника, і для української літератури
ХІХ ст. Як і всі переломні ситуації (індивідуальні чи загальноісторичні), рубіж століть і
культурно-мистецьких епох містив ідеї, цінності, ідеали, які виходили за хронологічно
окреслені рамки з їх типовим змістовим наповненням. На думку дослідниці, існує
кризово-межовий екзистенційно-емоційний контекст “я”, що мотивує певну естетичну
потребу, котра не характерна для часу, не сприймається і не культивується ним, а лише
згодом прочитується як “стильове” прозріння (це стосується й експресіонізму творчості
І. Франка). У статті порушено проблему творчого методу Івана Франка синхронно з
дискусією про межі явища, що отримало назву “літературний модернізм”. Проблема
розглядається в проекції на одну з модерністських естетик – естетику експресіонізму.
У фокусі уваги дослідниці – поема І. Франка “Похорон”. Застосовано як провідний
феноменологічний метод, а також психоаналітичний та архетипний інструментарій
аналізу тексту. Зроблено спробу обґрунтувати естетичну гетерогенність поеми “Похорон”
узалежненістю її автора від літературно-мистецьких домінант епохи, що спричиняло
внутрішній конфлікт митця. Це позначалося на стильових особливостях художніх текстів.
Акцент поставлено на Х, ХІ, ХІІ частинах поеми як таких, що найбільше концентрують
художню енергію і виражають її через центральний образ-алегорію – похорон. Інтенцію
І. Франка узгоджено з ґностичною доктриною, зміст якої – осягнути сутнісне. Вагомий
фактор у цьому процесі самопізнання як наближення до Абсолюту – екстатичні стани,
прозріння, візії. У “Похороні”, а саме в сцені похорону, репрезентовано феномен
тимчасової утрати своєї особистості. І. Франко виражає за допомогою експресіоністськи
наповненої алегорії те, що лежить за межами свідомості і за межами слова. Стаття
презентує нелінійні підходи до літературних явищ.
Ключові слова: метод, стиль, поема, гетерогенність, модернізм, експресіонізм,
мистецька домінанта, експресіоністична алегорія, ґносис, феноменологія.


Повний текст:

PDF


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/uls.2019.84.2897

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.