ОПОВІДАННЯ ІВАНА ФРАНКА “МИКИТИЧІВ ДУБ”:
СПРОБА ПСИХОСЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ОБРАЗІВ ГЕРОЇВ

Флорій Бацевич

Анотація


Сучасна психосемантика, досліджуючи індивідуальні простори значень,
процеси категоризації, стереотипізації, формування і функціонування особистісних
смислів у різних аспектах, оперує низкою методів, методик і прийомів, серед яких
важливе місце посідає аналіз наративів. Саме в різноманітних соціальних дискурсах,
колективних та індивідуальних наративах втілюються як неповторні, так і специфічні
комунікативні смисли, що опосередковують і визначають сприйняття і категоризацію
світу людиною. Із опертям на положення психосемантики й лінгвістики змінених станів
свідомості, із урахуванням концепції Вадима Руднєва, згідно з якою “хвора не людина,
а текст, який вона продукує” (у широкому семіотичному значенні слова “текст”)
у статті проаналізовано образи двох героїв оповідання Івана Франка “Микитичів
дуб” – хлопчика Митра і його тітки Напуди. Твір був написаний у час особливої
уваги І. Франка до співвідношення психічного й соціального в людині. Зображення
дієгетичним наратором-підлітком зовнішнього вигляду, фізичної й комунікативної
поведінки Митра засвідчує факт депресивного стану героя, зародження ознак аутизму
й параної. Зовнішній вигляд і фізична поведінка Напуди дозволяють говорити про те,
що вона серйозно уражена параноєю. У силу різних життєвих обставин обидва герої
представлені як помітно десоціалізовані й деперсоналізовані особистості. Дослідник
наголошує також, що ще до появи праць класиків психоаналітичного напряму і,
звичайно, задовго до сучасних інструментальних методів досліджень змінених
станів свідомості український письменник зумів художніми засобами тонко і глибоко
“діагностувати” зміни й катастрофи в духовному світі численних персонажів своїх
творів, тісно пов’язавши їх із соціальними чинниками, які часто зумовлювали такі
психічні злами. Зосередившись в аналізованому оповіданні головно на зовнішніх
проявах душевної хвороби героїв (власне зовнішність, фізична та комунікативна
поведінка), письменник уникнув поверхового моралізаторства, залишивши читачеві
можливість самому виявити, домислити ті соціальні чинники, які лежали в основі
їх глибинних душевних і духовних зламів, занурюючи людину в “сірий морок”
деперсоналізації, депресії, аутизму, роблячи з неї “пропащу силу”.
Ключові слова: психосемантика, психосемантичний аналіз, лінгвістика змінених
станів свідомості, депресія, аутизм, параноя.


Повний текст:

PDF


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/uls.2019.84.2894

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.