РОМАН ІВАНА ФРАНКА “ПЕТРІЇ І ДОБОЩУКИ”:ДО ГЕНЕЗИ СЮЖЕТУ

Анотація

Джерела сюжету свого першого роману виказав сам Франко у “Передмові” до
другої редакції роману “Петрії й Довбущуки” (1913). Зізнання Франка розкривають
широке інтертекстуальне поле роману: твори західноєвропейських письменників-
романтиків, розповіді реальної особи (Лімбах, учитель Дрогобицької гімназії, є
головним персонажем Франкового мемуарного твору “Гірчичне зерно”), народні
легенди й перекази. В основу романного сюжету покладено колізію ворогування між
родами Петріїв і Добощуків за скарби Олекси Довбуша, сама постать якого, а також
його життя, справи, смерть огорнені численними народними легендами й переказами,
що побутували на Гуцульшині й Бойківщині, зокрема й на Підгір’ї, і Франко міг їх
неоднораз чути. У статті досліджено народні легенди й перекази про Олексу Довбуша
та його сина, скарби, сповідь, а також про селянина Петрія, які були відомі Іванові
Франкові і які письменник, найвірогідніше, використав під час написання роману
“Петрії і Добощуки”. Легенди й перекази про опришків письменник міг почути,
зокрема, 1875 року під час прогулянки львівської молоді Бойківськими Карпатами,
серед якої були й члени редколегії журналу “Друг”. Фольклорні твори про Довбуша з
уст народу для “Етнографічного збірника” (1910) записали Петро Шекерик-Доників,
Олена Кисілевська, Антін Онищук, Олекса Іванчук та інші. Зрозуміло, працюючи над
романом, почуті фольклорні твори письменник модифікував та видозмінював згідно зі
своїм творчим задумом, естетичною програмою, художньою концепцією.
Ключові слова: роман, сюжет, генеза, фольклор, легенда, переказ, модифікація,
творчий задум, естетична програма, художня концепція.