ПРОБЛЕМИ ІСТОРИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ, ТОПОНІМІКИ ТА КРАЄЗНАВСТВА В РОБОТІ ТЕОРЕТИЧНОГО СЕМІНАРУ З ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ТА СПЕЦІЯЛЬНИХ (ДОПОМІЖНИХ) ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН ПРИ ЦДІА УКРАЇНИ У м. ЛЬВОВІ

Oleksandr TSELUIKO

Анотація


У 1960–1980-хх рр. у Львові при Центральному державному історичному архіві УРСР працював Теоретичний семінар з джерелознавства та спеціяльних (допоміжних) історичних дисциплін (далі – Семінар). На його регулярних засіданнях розглядалося широке коло питань, пов’язаних із вивченням згаданих дисциплін і загальноісторичною тематикою. Вагоме місце у його роботі було відведено і доповідям та повідомленням з історичної географії, топоніміки та краєзнавства. Інтерес до цих дисциплін носив академічний і практичний характер, оскільки у цей час вирішено підготувати серійне видання до історії міст і сіл України.

Серед числа тих учасників Семінару, чиї виступи стосувалися окремих питань історичної географії, топоніміки та краєзнавства, були науковці Львівського університету філологи Є. Посацька-Черняхівська та О. Ріпецька, історик Я. Кісь, географ Б. Думін, вчені Інституту суспільних наук проф. І. Крип’якевич та Я. Ісаєвич, архівіст О. Купчинський, краєзнавці-аматори Й. Гронський та Г. Смольський. Хоча тематично їхні доповіді та повідомлення торкалися в основному теренів західноукраїнських земель, однак вони також спробували визначити місце історичної географії та топоніміки у системі наукових знань, розробляли теоретичні питання класифікації географічних назв та принципи встановлення етимології топонімів, вивчали методи та джерела до вивчення топоніміки, досліджували етимологію окремих топонімів. Значна частина з цих напрацювань не втратила свого значення і до наших днів.

Особливий інтерес до досліджуваних у статті дисциплін в учасників Семінару датовано першою половиною 1960-х рр. – одним із найбільш плідних періодів у його діяльности, та стишується у подальшому. Причинами певної втрати інтересу до них, за нашим припущенням, став поступовий відхід від праці в Семінарі одного із його творців – проф. І. Крип’якевича та зростання уваги учасників до інших дисциплін, насамперед архівознавства й теоретичного та практичного джерелознавства, збільшення числа засідань, що провадилися до відповідних ювілейних дат тощо. Попри це, і в другій половині 1960-х і на початку 1970-х рр. доповіді та повідомлення на досліджувану тематику зрідка продовжували з’являтися у програмах засідання Семінару, насамперед завдяки розвідкам низки ентузіястів своєї справи – краєзнавців-аматорів та окремих архівістів. Досвід, отриманий учасниками Семінару, не минувся марно та дозволив у подальшому продовжити традиції таких студій в часи відновленої незалежности України.


Повний текст:

PDF


DOI: http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2022.22-23.3648

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.