ПЕРВИННІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНСЬКИХ АРХІВІВ ЯК ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КІЛЬКОСТІ ВТРАТ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 1932–1933 років

Volodymyr SERHIYCHUK

Анотація


У статті зроблено оцінку напрацювань української та зарубіжної історичної та демографічної
науки щодо підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні й запропонувано
нові підходи в досягненні реального результату. Методика дослідження спирається на загальні
наукові методи аналізу, порівняння та узагальнення. Також застосовано порівняльно-історичний,
структурний і системно-функціональні методи. Уперше здійснено підрахунок жертв Голодомору-
геноциду 1932–1933 років на основі виявлених офіційних даних радянської статистики про кількість
населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахованої його кількости на 1 січня 1934 року.
Крім того, як допоміжний метод було застосовано порівняльний аналіз кількости народжених в
УСРР в 1924–1932 роках з наповненістю перших класів у 1932–1940 роках дітьми 8-річного віку
(саме вони тоді вперше приходили до школи) з врахуванням коефіцієнта природних втрат у цих
вікових групах. Автор доходить висновку, що з огляду на відсутність архівних документів про
конкретні втрати від Голодомору-геноциду в 1932–1933 роках в Україні лише ретельний аналіз
наявних первинних документів дає можливість встановити максимально наближену до реальної
кількість жертв цієї трагедії нашого народу. Завдяки саме цьому вдалося встановити офіційну
цифру кількости населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахувати її на 1 січня 1934 року,
що дає підстави стверджувати про мінімальні втрати під час Голодомору-геноциду в 7 мільйонів
осіб. Вказана цифра підтверджується і завдяки аналізові наповнености перших класів дітьми 8-
річного віку, які в той час саме в такому віці вперше приходили до школи, в багатьох районах
Київщини, Черкащини, Вінниччини, Полтавщини. Наприклад, у Таращанському районі Київської
області, в 1928 році народилася 2.659 дитини, а 1936 року з них за парти сіли в перших класах
всього 1073. Подібна картина і в селах лівобережного Переяславського району – з 3487 немовлят
1931 року до 1939 року дожили лише 1591. Якщо допустити природні втрати за нормальної
ситуації навіть до 20 відсотків, то в обох випадках дитяча смертність внаслідок Голодомору мала
катастрофічні наслідки: приблизно 40 відсотків від народжених у відповідні роки. Такі ж трагічні
результати одержуємо, аналізуючи первинні документи Оратівського, Плисківського та
Погребищенського районів Вінниччини, в абсолютній більшості шкіл Полтавщини. Враховуючи
те, що в 1924–1932 роках в УСРР народилося близько 10 мільйонів дітей, їхні втрати під час
Голодомору-геноциду становили мінімум 3 мільйони, а з числа школярів, народжених до 1924
року, померло тоді ще приблизно 500 тисяч. Тобто, дитяча смертність шкільного віку сягнула в
1932–1933 роках мінімум 3,5 мільйона осіб, а загальна, як і свідчили тоді німецькі дипломати, –
від 7 до 10 мільйонів. Остаточний результат можна встановити після підрахунку смертей тих, хто
пішов з українських сіл у пошуках хліба і помер у Росії чи Білорусі, або по дорозі до цих
реґіонів – у нас досі не досліджено жодного з 837 місць масового поховання біля залізничних
станцій чи річкових пристаней, ніхто не порахував тих, хто потонув у Збручі чи Дністрі, тікаючи
від голоду в Польщу чи Румунію, або кого там розстріляли радянські прикордонники. Також
досі не пораховано, скільки завезено в 1932–1936 роках робочої сили з інших республік, яка під
час Всесоюзного перепису 1937 року вже зафіксована мешканцями УСРР.


Повний текст:

PDF

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.