ФРАКЦІЙНА СТРУКТУРА І МІНЕРАЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРУБОУЛАМКОВИХ ВІДКЛАДІВ – МОЖЛИВИХ КОЛЕКТОРІВ АЛМАЗУ В ПІВНІЧНО-ЗАХІДНІЙ ЧАСТИНІУКРАЇНСЬКОГО ЩИТА. Ч. 1. ПРИП’ЯТСЬКА ДІЛЯНКА

Анотація

Речовинний склад колекторів має важливе значення для розуміння розсипоутворювального процесу, особливо це стосується фракційної структури відкладів та різноманітних мінералогічних особливостей. Під час тематичних і розшукових робіт на алмази геологи Житомирської ГРЕ виділили п’ять ділянок розвитку грубоуламкових порід, які могли   бути колекторами алмазу і, отже, перспективними на виявлення в них відповідних розсипищ: Білокоровицьку, Південно-Західну, Межиріцьку, Прип’ятську та Усівську.  

Наведено дані про результати досліджень, виконаних науковцями Львівського університету, на Прип’ятській ділянці. Ділянка розташована у крайній південній частині   Прип’ятської западини, між Студеницьким розломом на заході й північно-східним продовженням Убортьсько-Сущанського розлому. Тут безпосередньо на палеозойському плотику залягають валунно-гальково-гравійні утворення мезо-кайнозою, які розкрито свердловинами за чотирма профілями. У західній і центральній частинах ділянки досліджено   палеогенові відклади, представлені п’ятиметровим горизонтом валунно-галькових порід,   що залягають на глинах юри (?). Відклади неогену (інтервал 25–34 м) представлені середньо-дрібнозернистим піском з домішкою гравію.  

Речовинний склад грубоуламкових порід вивчали за концентратами відсадження розміром –8+1 мм та їхньою важкою фракцією (класи –1,0+0,5; –0,5+0,2; –0,2 мм). Стійкі теригенні мінерали представлені ільменітом, гранатом, ставролітом, кіанітом (вміст яких   значно змінний), турмаліном, топазом, цирконом (кількість яких варіює менше) та ін.   Наявні дві чітко відмінні мінеральні асоціації: 1) крупнозерниста лейкоксен-гранат-ільменітова (джерела цих мінералів розташовані на порівняно невеликій відстані від місця   їхнього захоронення); 2) середньозерниста топаз-гранат-ставроліт-ільменітова з цирконом,   силіманітом, кіанітом (характерна асоціація багатьох теригенних утворень, які не тільки   зазнали тривалого транспортування, а й неодноразового перевідкладання з давніших відкладів).  

Серед парагенетичних супутників алмазу в досліджених відкладах виявлено рідкісні   зерна піропу (відповідають піропам лерцолітового парагенезису) та поодинокі зерна хромшпінелідів (залізистий ферихроміт і хромовий герциніт) і пікроільменту (зі значеннями термо-е.р.с. +77 і –166 мкВ/град).  

Малий розмір виявлених зерен піропу і хромшпінелідів, достатній ступінь їхньої обкатаності та характер їхньої поверхні свідчать про тривале перебування цих зерен далеко від   першоджерел. Якщо додати до цього низький вміст обох мінералів та надзвичайну рідкість зерен ільменіту з “кімберлітовими” значеннями термо-е.р.с., то можна зробити висновок, що в нашому випадку ці мінерали не можна використовувати як розшукові ознаки   на виявлення ані лужно-ультраосновних магматичних тіл, ані розсипищ алмазу.  

Ключові слова: алмаз, розсипище, кімберлітові мінерали-супутники алмазу, грубоуламкові породи, палеоген, неоген, Прип’ятська западина.