КУЛЬТОВО-ЖЕРТОВНІ КОНСТРУКЦІЇ У РАННІХ ТЮРКІВ, КИПЧАКІВ І ПОЛОВЦІВ

Анотація

У середовищі тюркомовних номадів вихідним пунктом земного і загробного
життя були місця, що забезпечували відчуття стабільності та родової цілісності. Такими
центрами стали поховальні споруди (кургани) та кам’яні конструкції (мавзолеї,
культово-жертовні об’єкти, комплекси святинь), пов’язані зі системою вірувань,
істотним елементом яких був культ предків. Обумовленість природними особливостями,
а також магічна роль, яку відігравали ці місця у суспільній свідомості, стали причиною
їх сакралізації. У цих місцях відправляли поховальні церемонії або періодично
збиралися для здійснення поминальних обрядів. Вимоги, пов’язані зі символічною
участю предків у цих діях, були чинником, що сприяв розвитку мистецтва
антропоморфних стел. Синкретична релігія тюркських народів виконувала не тільки
інтеграційну, але й обрядово-естетичну і політично-ідеологічну функції.
На території Центрально-Західної Азії у період домінування тюркських каганатів
(VI–VIII ст.) на родових могильниках зводили кам’яні жертовно-культові конструкції.
Це були невисокі, чотирикутні в плані, кам’яні огорожі, орієнтовані боками за
сторонами світу, з вимощеним камінням внутрішнім майданчиком і розміщеними на
ньому жертовними ямами. За огорожею-муром, зі східного боку, вкопували дерев’яні
або кам’яні антропоморфні стели і встановлювали ряди каменів-балбалів.
Монументальні мавзолеї тюркських каганів характеризував еклектизм форми,
сформований на ґрунті політично-культурних контактів із Китаєм.
Спадкоємцями багатої духовної культури ранніх тюрків стали племена кипчаків.
Вони продовжували традиції, пов’язані з культом предків, у тім числі будівництво
кам’яних чотирикутних святилищ, які датують IX–XIII ст. На теренах Південно-
Східного Уралу наприкінці ХІІІ ст. кам’яні комплекси замінили дерев’яні святилища-
“рами”. У причорноморських степах жертовно-культові конструкції з’явилися,
правдоподібно, на початку ХІ ст. разом з кочовими групами кипчаків і кімаків (відомих
в Європі як половці). Їх відзначала подібність до ранньотюркських огорож. З другої
половини ХІІ ст. деякі конструктивні деталі зазнали змін, також зросла кількість
встановлюваних кам’яних антропоморфних статуй. На території Лівобережжя Нижнього
Дону приблизно у ХІІ ст. сформувався новий вигляд цих комплексів, який, з огляду на
конструктивні риси, окреслюють як святині-ями. Верхня хронологічна межа (друга 

половина ХІІІ – перша половина ХІV ст.) припадає на період суспільно-політичних і
релігійних змін, в результаті яких у половецькому середовищі припинено влаштування
жертовно-культових місць, хоча їх поховальні традиції збереглися аж до XV ст.
Ключові слова: тюрки, жертовно-культові огорожі, антропоморфні стели, культ
предків, культові місця.