УТВОРЕННЯ ПАПСЬКИХ ВОЛОДІНЬ В ІТАЛІЇ ТА ЗАСНУВАННЯ ПАПСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Анотація

Досліджено процес утворення папських володінь в Італії та об`єднання їх у Папську вотчину (Патримоній св. Петра), що передувало заснуванню Папської держави. Розглянуто перші юридичні акти, які визнавали свободу віросповідання християн, надавали Церкві право на землеволодіння та закріплювали визнання політичної влади Римських пап на належних їм територіях. А саме: Нікомедійський едикт Галерія 311 року, який припинив переслідування християн, дозволивши їм вільно сповідувати свою релігію, зокрема будувати церкви і проводити служби, за умови, що вони будуть молитися за благополуччя імператора і держави. Міланський едикт 313 року надав християнству право легального існування у Римській імперії, встановив рівноправність усіх релігій і свободу віросповідування, та передбачив повернення християнам усієї власності, яка була у них відібрана під час переслідувань. Конституція Константина 321 року надала церквам право купувати нерухоме майно і володіти ним, а усім своїм підданим право заповідати своє майно на користь церкви. Кодекс Феодосія, що був складений у 435–438 роках, започаткував процес формування та оформлення правового статусу церкви. Виявлено, що Кодекс Феодосія містить закон 434 року про те, що майно духовенства за відсутності заповіту (ab intestato) і прямих спадкоємців передається церкві. Встановлено, що XVI книга даного Кодексу «Про універсальну або католицьку церкву» закріплює заборону єретикам щодо дарування і заповідання ними майна, та передбачає позбавлення єретиків їхніх землеволодінь.
Висвітлено особливості набуття церквою на підставі даних правових актів землеволодінь внаслідок дарування і успадкування. З’ясовано, що поняття Патримонію св. Петра означало, що майно, отримане Папою у володіння, передається Петру як першому єпископу, а не цьому Папі, який виступає лише його наступником і як такий управляє цим майном. Простежено, що вже з часів правління папи Григорія І Великого (590–604) папство стало найбільшим в Італії землевласником та володіло відносною незалежністю від Візантійської імперії.
Охарактеризовано дарчу короля лангобардів 728 року як перший правовий документ, який надав папі Римському у світське управління окреме місто («дар Сутрі»). Проаналі­зовано історичні передумови та політико-правові наслідки й історичне значення дарчої короля франків – «дару Пипіна» – як акту, здійсненого 754 року, коли Папська держава була утворена де-факто, та підтвердженого 756 року, що стало її санкціонуванням у межах Римської області та Равеннського екзархату. Розкрито сфальсифікованість розробленої для обґрунтування «дару Пипіна» грамоти «Константинів дар».