“Свої” чи “чужі”: українці у війську міжвоєнної Польщі

Анотація

У результаті закінчення Першої світової війни, невдачі національно-визвольних змагань українців і укладення низки міжнародно-правових угод, більшість західноукраїнських земель були включені до складу Польщі. Українці, згідно з польським законодавством, вважалися громадянами держави і підлягали призову на строкову службу. Перша спроба призвати представників непольської національності на військову службу під час польсько-більшовицької війни з об’єктивних причин зазнала невдачі. Втім, починаючи з 1921 р., на теренах колишньої Російської імперії, що за умовами Ризького договору увійшли до складу Речі Посполитої, а з 1922 р. і в Східній Галичині, керівництво країни почало проводити загальний призов. Як наслідок, у війську різко зросла чисельність українців, які по різному були налаштовані до Польської держави. Ця обставина змушувала військово-політичне керівництво країни враховувати важливість національного чинника у збройних силах.