ІСТОРИЧНА НАУКА В ГАЛИЧИНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ТА УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВЗАЄМИНИ

Анотація

У статті на підставі висвітлення політичних умов розвитку Галичини в складі АвстроУгорщини наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. показано еволюцію українсько-польських відносин, котрі характеризувались ескалацією боротьби двох національних рухів – польського та українського, що претендували на створення в цьому краї своїх національних “П’ємонтів”. Така конфронтація, яка в перше десятиріччя набула радикальних форм, не сприяла розвитку контактів і співробітництва українських і польських істориків. Та й сама історіографія під впливом суспільнополітичних запитів сприяла відокремленню українських і польських істориків, пошуку в минулому обґрунтування національних інтересів. Ще наприкінці ХІХ ст. співробітництво істориків розвивалось цілком активно, але з появою неоромантичних тенденцій в історичній науці бере гору й конфронтація на історіографічному ґрунті. Польські історики залишалися вірними великодержавним стереотипам “цивілізаційної місії” Польщі на Сході, а українські обстоювали історичну схему М. Грушевського, яка легітимізувала національні прагнення українців. Це призвело до майже повного згортання як особистих, так і інституційних контактів українських і польських вчених, негативно відбилося на розвитку науково-історичних знань обох народів.

Ключові слова: Галичина, українсько-польські стосунки, історична наука