Cуднобудування та мореплавство слов’ян і скандинавів у ранньому Cередньовічч

Анотація

Суднобудування і мореплавство у ранньому середньовіччі, зокрема, в епоху вікінгів (VІІІ– перша половина ХІ ст.), були необхідними чинниками освоєння морських шляхів і створення мережі морських комунікацій, що своєю чергою забезпечували розвиток міжнародної європейської і трансконтинентальної торгівлі. Аналіз повідомлень писемних джерел і дослідження фрагментів затонулих суден дозволяють провести реконструкцію суднобудівельних технологій слов’ян і скандинавів та з’ясувати їхні можливості мореплавства та перевезень вантажів у той час. Вони дають підстави для висновку, що слов’яни, перейнявши суднобудівельні технології венедів, були вправними мореходами і раніше ніж скандинави почали будувати морські парусні судна та прокладати морські шляхи на Балтиці. Усупереч усталеним уявленням, що базувалися на некритичному сприйнятті інформації скандинавських саг, записаних не раніше ХІІІ ст., у флотиліях скандинавів до ХІ ст. переважали невеликі судна, що вміщали не більше 10–20 осіб. Лише невелику частину складали морські кораблі-дракари з екіпажем 30–40 осіб. Ці флотилії, що пересічно налічували не більше 200–400 чоловік здійснювали каботажне плавання і раптові піратські набіги на західноєвропейське узбережжя. Більші морські кораблі, т. зв. довгі судна (змії), що згадуються в сагах, з’явилися пізніше і були непридатні для плавання у відкритому морі, а використовувалися здебільшого як плавучі фортеці для оборони прибережних поселень.

Ключові слова: слов’яни, суднобудування, мореплавство, флотилія, Балтійське море