«Тодє начинают уже пить по душнічку»: Алкогольні напої в поховальній обрядовості Українського Полісся

Анотація

Повсякденне життя українського селянства, його соціальні, культурні практики нерідко були повʼязані зі споживанням хмільних напоїв. Алкогольні напої виявилися добре інкорпорованими в тіло обрядів. Саме тут вони проявляли своє єство і як матеріальний (питний), і як духовний продукт. Без спиртних напоїв неможливо уявити відзначення подій життєвого циклу, зокрема весілля, родин та хрестин, похоронів, календарних дат. Напій, що пʼянить, втілював у собі базові опозиції: ейфорії, напруження сил, розгулу, а отже – вивільнення енергії, відчуття свободи, руйнування соціальних обмежень, і водночас – реалії похмілля, а отже – відчуття слабкості, залежності, зневажання та ганьби. Це визначало високий ритуальний статус алкоголю, його чільне місце в давній традиції. Метою статті є дослідження алкогольних напоїв як атрибуту поховальної та поминальної обрядовості мешканців Українського Полісся. Подібний комплексний культурно-антропологічний підхід до розгляду елементів предметної сфери похорону як одного з обрядів життєвого циклу застосовується уперше. Джерельною базою розвідки стали авторські польові матеріали, зібрані на Українському Поліссі впродовж 2003–2019 рр. у складі комплексних історико-етнографічних експедицій на територіях, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Розгляд широкого масиву польового матеріалу засвідчив, що використання горілки (рідше – вина) маркує кожен етап поховальних та поминальних обрядових дій. Зокрема, це символічне виставляння «для душі» чарки з горілкою у внутрішньому просторі хати (на підвіконні, столі); її збереження (подібно до води, що також призначена «для душі») упродовж сакральних 9-ти, 12-ти, 40-ка днів; після закінчення терміну – виливання у марковані місця. Спиртний напій був неодмінним атрибутом прощання з покійним, під час жалобної ходи, перетинання процесією лінії кладовища («на воротях»). Колективне споживання алкоголю має місце біля могили, по дорозі від кладовища, на поминальних трапезах – від першої вечері «при мерці» – до жалобного обіду після поховання, також у календарно визначені поминальні дати впродовж року. Традиція в межах події регламентувала місце, час і кількість його обрядового вживання. Частування горілкою (вином) було розраховане на всіх – як мертвих, так і живих. У цьому контексті вживається термін «ритуалізоване пияцтво».

Ключові слова: Українське Полісся, етнологія, поховальна та поминальна обрядовість, алкоголь, горілчані вироби, обрядове використання горілки, пияцтво.