Як більшовики взували Львів (взуття повоєнних містян: забезпечення, ходовість, фасони)

Анотація

У статті проаналізовано основні питання розвитку взуттєвої промисловості у Львові періоду пізнього сталінізму. Досліджено критерії постачання, що базувалося на лімітованій системі розподілу промислових товарів, яка діяла на усій території СРСР у воєнні та перші повоєнні роки. Виокремлено ключову роль Львівської міської ради у розподілі взуття містянам для усього повоєнного періоду. Вчителі та ветерани війни мали в даному випадку пріоритет – щоквартальну квоту 25% від наявних міських запасів. Визначено основні взуттєві уподобання львів’ян – рантове та гумове взуття, чоловічі черевики «Дербі», чоботи різних фасонів, «взуття Аго», жіноче взуття «лодочки», «румунки», «спортивки», дитяче взуття – «гусарики», «пінєтки», об’ємне взуття 50-х на грубій підошві (а ля «манна каша») тощо. Акцентовано увагу на проблемних питаннях шевської галузі Львова – повіль­ному нарощуванні виробництва з відповідним дефіцитом ходової продукції та значному відсотку бракованих виробів. Боротьба за якість залишалася актуальною ціле повоєнне десятиліття. Май­стерні з ремонту були затребувані чи не більше, ніж робітні з виготовлення взуття. Важливе місце у забезпеченні львів’ян взуттям відігравали дрібні кустарні артілі, які діяли на принципах приватної ініціативи. Довший час владі доводилося миритися з таким сусідством з огляду на значний відсоток продукованого ними взуття. Простежено та локалізовано діяльність вуличних чистильників взуття як завершального етапу взуттєвої індустрії колишнього Львова.

Ключові слова: Львів, львів’яни, взуття, шевці, фасони, Львівська міська рада