“…Prosperae in Armenia res addiderant”: Корбулон, Тацит і конструювання образів кампаній Риму у Вірменії у добу ранньої імперії

Анотація

Римська історіографія епохи раннього Антоніна представлена працями Тацита, чиї тексти є нашим основним джерелом для спроб вирішення окремих проблем історії ранньоімперського Риму та історії прилеглих регіонів. У цьому контексті виникають і досі залишаються дві центральні проблеми: пошук витоків тих моделей, які Тацит поклав в основу свого опису ситуації у Вірменії середини I століття нашої ери, а з іншого боку – фактичне проблеми використання свідчень Тацита для реконструкції подій доби Нерона, які, на нашу думку, навіть у творах Тацита видаються складнішими, ніж події діяльності Корбулона на Сході. На прикладі політики Риму в Кавказькому регіоні автор стверджує, що для належної реконструкції військової політики Риму на Сході нам необхідно взяти до уваги контексти та підходи, з якими Тацит писав свій текст, і в яких його власний наративні стратегії були ефемерно поєднані. Першим із них було включення основних військово-політичних подій у контекст діяльності видатних політичних діячів епохи. Роль «ключових яскравих постатей» в добу Юліїв-Клавдіїв стає домінуючою. Певною мірою саме роль видатних діячів історії (але не імператорів) лежить в основі того, як Тацит конструює минуле Риму. Дискусія щодо ранніх провінційних посад Корбулона на даний момент не може бути однозначно вирішена. За часів Августа роль імператора в цей час стає досить важливою – він координував і контролював зовнішньополітичні заходи особисто або через своїх родичів і друзів. Тиберій намагається зміцнити позиції провінційної адміністрації, і ця політика виявилася ефективною. Ні Калігула, ні Клавдій особливо не змінили тенденції, встановленої їхніми попередниками. Для вірменських походів на Рим за часів Нерона Корбулон став головною фігурою в оповіді Тацита. Корбулон, як стверджує автор, діяв не як ставленик певних кіл при імператорському дворі, а в рамках практик, уже звичних для імператорського двору та провінційної адміністрації. Корбулон, незважаючи на те, що його унікальна роль була не більше ніж наративною стратегією, яка відображала практики епохи, і незважаючи на те, що реконструкція його повноважень і фактичного впливу, згідно з більшістю існуючих науковців, є проблематичною, в руках Тацит виступає як фігура, яка є творцем усієї політики Риму на Кавказі. По-друге, розповідь Тацита можна помістити в ширший контекст епохи Адріана, коли римляни були змушені покинути створені Траяном провінції та завойовані території й відступити. Неможливість знищити парфянську владу в регіоні військовим шляхом спонукала римських авторів шукати пояснення подій, свідками яких стали римляни. На всьому цьому тлі, власне, і лежить дійсний перебіг римсько-парфянського конфлікту в епоху Нерона, який вимагає від дослідника пильної уваги і який ще раз нагадує йому, що його попередники навіть в античній епосі писали історії засновані як на своїх суб'єктивних уявленнях, так і на питаннях, які хвилювали їх сучасників.
Ключові слова: Римська імперія, Тацит, Вірменія, Корбулон, римська історіографія.