Олександр Лазаревський і дискусія щодо чинників закріпачення селянства Лівобережної України

Анотація

У статті проаналізовано дискусію, що розгорнулася в середовищі професійних істориків Гетьманщини після опублікування 1866 р. праці Олександра Матвійовича Лазаревського “Малороссийские посполитые крестьяне”. Лазаревський був одним з перших дослідників, хто звернувся до вивчення історії Лівобережної України, яка залишалася практично недослідженою. У зв’язку з оголошенням царським урядом селянської реформи 1861 р. вчений зацікавився проблемами українського селянства Лівобережної України, тим більше, що за службовим становищем мав доступ до архівних документів установ, що займалися селянськими справами. Розглядаючи питання прикріплення лівобережних селян до землі, вчений зробив висновок, що кріпосний лад не був нав’язаний російським урядом, а став справою української козацької старшини, яка зосередила у своїх руках адміністративну і судову владу. Висновок не набув загального визнання, головна розбіжність думок стосувалася причин і процесу запровадження кріпосного права в Лівобережній Україні. В середовищі істориків України розпочалася наукова дискусія, в якій взяли участь Михайло Грушевський, Дмитро Багалій, Венедикт Мякотин, Іван Лучицький, Віктор Барвінський, Іван Теліченко, Олександр Шлікевич та ін. Зокрема, Грушевський зазначав, що саме цей висновок Лазаревського вимагає поправки. На підтримку погляду Грушевського наводиться низка законів Російської імперії XVIII ст., спрямованих на закріпачення російського селянства. Показано, що дуже швидко ці порядки переносяться на Лівобережну Україну, землі якої у значних масштабах роздавалися російським посадовцям, завдяки чому склалося великоруське латифундистське землеволодіння. На додаток до одержаних за службу земель російські урядовці й самостійно привласнювали прилеглі до них території, значно збільшуючи свої маєтки. Вони й стали провідниками запровадження в українських землях звиклих для них порядків, перетворюючи на кріпосних не лише селян, а й рядових козаків, що відповідало й інтересам козацької старшини. Крапку в закріпаченні селянства, зокрема й українського, поставив закон 3 травня 1783 р., яким селянські переходи були остаточно заборонені. Отже, розглядаючи причини закріпачення лівобережного селянства, потрібно враховувати впливи російських соціальних практик і намагання царського уряду перетворити Україну на колоніальну провінцію.

Ключові слова: Олександр Лазаревський, Гетьманщина, козацька старшина, закріпачення селянства, законодавство Російської імперії, запровадження російських порядків у Лівобережній Україні.